“Відтворення життя селян-кріпаків” за повістю “Микола Джеря” І. Нечуя-Левицького
Одним з найвідоміших творів видатного українського письменника І. Нечуя-Левицького є повість “Микола Джеря”, в якій автор створив яскравий образ кріпака-бунтаря. Боротьбі за кращу він долю присвятив усе своє життя. У цій повісті І. Нечуй-Левицький докладно і послідовно відображує картини тяжкого життя українського селянства. З повісті ми дізнаємося, що головні її герої змушені були коритися своєму панові, адже вони були людьми підневільними.
Сам пан Бжозовський дбав лише про власне збагачення і про свій добробут, а до своїх селян
Відробляти панщину і згінні дні, тіпати коноплі, лагодити дороги і мости, жати і обмолочувати пшеницю, обробляти панські поля повинні були і старі і малі. Частіш усього за цими роботами селяни не встигали поратися на своїх земельних клаптиках: “Людське жито вже сипалось, а осавула все загадував на панщину, на панський лан, щоб хапати своє жито та пшеницю”.
Не оминала панщина і жінок: “молодиці, дівчині, навіть дівчинці, пани накидали прясти на зиму по два півмітки” полотна, причому якщо прядива не вистачало,
Багато кріпаків пана Бжозовського та інших панів одягалися в дрантя і жили впроголодь. “Породіллям пани давали тільки три дні вольного часу на одужання”, а потім виганяли на панщину і примушували “до легшої роботи”. За будь-яку провину пан мав право карати своїх селян – садити їх у холодну, бити і навіть віддавати у солдатчину.
Та коли головний герой твору Микола Джері і його товариші втекли з панщини до сахарень, вони побачили, що й там жити не краще. Бо й там люди жили в холодних брудних бараках, по дванадцять годин працювали і при цьому майже нічого не їли – кормили їх борщем з гнилої риби і дохлятини та кашею з тухлого зерна.
Таке становище не могло проіснувати довго. Накопичена у серцях ненависть все ж таки вилилася у боротьбу проти панщини, результатом якої стало скасування кріпацтва.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)