“Відображення прагнення народу до національної самостійності і волі в поемі І. Франка “Мойсей”
Коли знесилений, уярмлений український народ знаходився над прірвою духовної та культурної смерті, йому з’явився Кобзар-пророк і відвів його від безодні, поставивши своє безсмертне слово насторожі біля “рабів німих”. І це логічно, адже народу у всі часи потрібен поводир, який вказував би шлях до світлого і щасливого майбутнього. Після Шевченка з високих Карпатських гір звелася могутня постать Івана Франка, яка була позначена печаттю Всевишнього.
Великий Франко добре усвідомлював, що його призначення полягає у тяжкій праці торування
Поета усе життя приваблювала трагічна доля біблійного пророка, який повів свій народ через пустелю,
“Так i вибраний Богом народ
Між народами вбогий,
Де пишнота i честь, там йому
Зависокі пороги”.
Можна анітрохи не сумніватися, що мова в поемі “Мойсей” йде про український народ, якому, на думку автора, також, як і народу Ізраїлю, в ім’я великої мети послані важкі випробування. Та чи свідомі були наші співвітчизники своєї історичної ролі, чи готові до життєвого подвигу? Ще в пролозі до поеми І. Франко висловлює розчарування ганебною смиренністю і пасивною покірністю, яка перетворила український народ на “нікчемного раба”, “тягло” і “паралітика”:
“Невже повік уділом буде твоїм
Укрита злість, облудлива покірність
Усякому, хто зрадою й розбоєм
Тебе скував i заприсяг на вірність?”.
Алегоричність змісту біблійного сюжету поеми настільки прозора, що безпомилково проявляється у кожному створеному автором образі. Та коли ж станеться так, що ті звироднілі, здрібнілі, перероджені нащадки українських козаків жахнуться свого поступового вчащання, вирвуться з-під гніту і відправляться пустелею духовного очищення та страждань до святої вільної країни – Свободи? І. Франко був впевнений, що український народ, позначений могутнім Божим даром і справжнім духовним потенціалом, заслуговує на кращу долю, але йому не вистачає людської гідності, сили волі і рішучості для того, щоб усвідомити себе могутньою незалежною нацією, здатною створити власну вільну і могутню державу. Поет розумів, що його місія полягає у виконанні ролі духовного провідника, тому й віддав своєму народові весь жар палкої любові, тому й поклав на свої плечі весь тягар відповідальності за долю своїх співвітчизників:
“Ти мій рід, ти дитина моя,
Ти вся честь моя й слава.
В тобі дух мій, будуще моє.
I краса, i держава”.
Нажаль, долі більшості пророків трагічні. Надто багато бачить і Франко, надто високо злітає його дух, надто далеко сягає його думка. Народу його не зрозуміти, не дотягнутися до нього. Тому й стає він приречений на велику самотність, неприйняття, осміяння і вигнання. Тому й веде він постійний діалог зі своїм сумлінням, бо охоплений сумнівами у власних можливостях і правильності обраного шляху. У поемі “Мойсей” внутрішнім опонентом пророка виступає Азазель – “темний демон пустині”. Він постійно намагається втягнути Мойсея в тенета зневіри і спокуси. І лише мить протривала ця зневіра, а Божа кара за неї стала суворою і нещадною. Мойсей так і не ступив на землю обітовану, загинувши буквально поряд з нею. Тоді який же сенс мало таке подвижництво?
Ця думка була дуже болісною для І. Франка: для чого він працює, для кого він пише? Чому поетичне слово таке нікчемне, як наповнити його чудодійною силою, як зробити так, щоб його слово повело українців до великої мети? Та все ж усвідомлення високого сенсу своєї праці у поета є – воно глибоко в душі. Адже прийшов ізраїльський народ до землі обітованої, значить не даремною була і жертва Мойсея. Тому І. Франко все ж таки вірить у те, що посіяне ним слово коли-небудь проросте в народній душі покликом до пробудження національної гідності, до боротьби, та послужить поштовхом до омріяної українцями святої волі і незалежності:
“Та прийде час, i ти огнистим видом
Засяєш у народів вольних колі,
Труснеш Кавказ, вмережишся Бескидом,
Покотиш Чорним морем гомін волі
I глянеш, як хазяїн домовитий
По своїй хаті i по своїм полi”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)