Відображення історичних подій у повісті Гоголя “Тарас Бульба”
Роботі Гоголя над “Тарасом Бульбой” передувало ретельне, глибоке вивчення історичних джерел. Серед них варто назвати знамениту “Історію Русов” Г. А. Полетики, авторство якої довгий час безпідставно приписувався білоруському архієпископові Георгію Конисскому, “Опис України” Боплана, “Історію про козаків запорізьких” Мишецкого, рукописні списки українських літописів – Самовидца, Величко, Грабянки й т. д.
Але ці джерела не задовольняли цілком Гоголя. У них багато чого йому не вистачало: насамперед – характерних
Серед джерел, які допомогли Гоголю в роботі над “Тарасом Бульбой”, був ще один, найважливіший: народні українські пісні, особливо історичні пісні й думи
Гоголь був знавцем і цінителем народної пісні. Він уважав українську народну пісню дорогоцінним джерелом для історика й поета, що бажають “випитати дух минулого століття” і осягнути “історію народу”. Щодо цього, підкреслює Гоголь у статті “Про малороссийских пісні”, українська народна пісня – “усе: і поезія, і історія, і батьківська могила”. Хто не доторкнувся до цього джерела, “той нічого не довідається про минулий побут цієї квітучої частини Росії”. У народній пісні історик не повинен шукати підтвердження конкретних історичних фактів або їх точних хронологічних позначень. “Але коли він захоче довідатися вірний побут, стихії характеру, всі вигини й відтінки почуттів, хвилювань, страждань, веселощів зображуваного народу, коли захоче випитати дух минулого століття, загальний характер усього цілого й порізно кожної частки, тоді він буде вдоволена цілком; історія народу викриється перед ним у ясній величі”.
Таку поезію здатний створити тільки той народ, що має велике героїчне минуле, “якщо натиски насильств і непереборних вічних перешкод не давали йому ні на мінуту заснути й змушували з нього скарги і якщо ці скарги не могли інакше ніде виразитися, як тільки в його піснях”. Чим содержательнее й героичнее історія народу, тим більше художня його усна поезія. Таку поезію створив український народ
“Моя радість, життя моя! пісні! як я вас люблю! – писав Гоголь в 1833 році своєму другові М. Максимовичу.- Що всі черстві літописи, у яких я тепер риюся, перед цими дзвінкими, живими літописами!.. Я не можу жити без пісень. Ви не розумієте, яка це борошно”. Гоголь бачив у фольклорній пісні “народну історію, живих, яскравих, виконаних фарб, істини, що оголює все життя народу”.
З літописних і наукових джерел Гоголь черпав історичні відомості, необхідні йому фактичні подробиці, що стосуються конкретних подій. Думи й пісні ж давали йому щось ще більш істотне. Вони допомагали письменникові зрозуміти дух народу, його національний характер, живі риси його побуту. Він витягає з фольклорної пісні сюжетні мотиви, часом навіть цілі епізоди. Наприклад, драматична повість про Мосии Шило, що потрапило в полон до турків і потім обманули їх і визволили з ворожого полону всіх своїх товаришів, навіяна Гоголю відомою українською думою про Самойле Кишку
Та й образ Андрия створений під безсумнівним впливом українських дум про відступника Тетеренке й зраднику Саві Чалом
Важливо відзначити, що ті або інші образи або деталі фольклорних творів Гоголь переосмислює у відповідності зі своєю художньою концепцією й наповнює їх при цьому новим ідейним змістом. Наприклад, використавши думу про Самойле Кишку, він істотно змінив все звучання епізоду. Зовсім усунутий тут мотив фанатичної вірності православ’ю. Мосий Шило, на відміну від свого фольклорного прототипу, щоб урятувати себе й товаришів, охоче оповив свою голову чалмою й “стоптав ногами святий закон”. Козаки рятуються не завдяки фатальному випадку, ниспосланному понад у нагороду за їхню вірність православ’ю, як у думі, але завдяки особистій тямущості й спритності Шилася
Гоголь багато чого бере в народній поезії, але бере, як художник чуйний і сприйнятливий до її художнього ладу, зі своїм відношенням до дійсності, до матеріалу. Поетика народної пісні вплинула на всю художньо-образотворчу систему “Тараса Бульби”, на мову повести
Яскравий, мальовничий епітет, барвисте порівняння, характерний ритмічний повтор – всі ці прийоми підсилювали пісенне звучання стилю повести. ” чиНе гідна я вічних жалів? Чи не нещасна мати, що народила мене на світло? Чи не гірка частка довелася на частину мені? Чи не лютий ти кат мій, моя люта доля?” Або: “Кучері, кучері він бачив, довгі, довгі кучері, і подібну до річкового лебедя груди, і сніжну шию…” Незвичайно емоційне, ліричне фарбування фрази, так само як і всі інші її художні прикмети, створює відчуття органічної близькості гоголівського оповідання до стилю народної пісні
У повісті широко використаний билинно-пісенний прийом розповсюджених порівнянь
“Оглянувся Андрий: перед ним Тарас! Затрясся він всім тілом і раптом став блідий… Так школяр, необережно задерши свого товариша й одержавши за те від нього удар линейкою по чолу, спалахує, як вогонь, скажений вискакує із крамниці й женеться за переляканим товаришем своїм, готовий розірвати його на частині, і раптом натрапляє на вхідного в клас учителя: умить притихає скажений порив і впадає неспроможна лють. Подібно йому, в одна мить пропала, як би не бував зовсім, гнів Андрия. І бачив він перед собою одного тільки страшного батька”.
Порівняння стає настільки розповсюдженим, великим, що виростає немов у самостійну картину, що насправді анітрошки не є самодостатньої, а допомагає конкретніше, повніше, глибше розкрити характер людини або його щиросердечний стан.
(3 votes, average: 3.67 out of 5)