Вічні проблеми в творі О. Коломійця “Дикий Ангел”
Талант Олексія Коломійця найповніше виявився у його п’єсах, у яких він порушував морально-етичні проблеми. Герої драматурга – це завжди прості люди, яких хвилюють вічні проблеми: добро і зло, любов і відданість, вони здатні бути відповідальними за все, що відбувається у суспільстві. Злободенність зумовлена умінням О. Коломійця правдиво показати, наскільки складним і тривалим є процес утвердження нового мислення і збереження найбільших людських цінностей: чесності, людяності, порядності. А починається ця важка робота в родині. “Повість
Як на мене, прредумовою створення цього твору була тривога автора за сім’ю, за втрату батьками авторитету у своїх дітей, за мільйони сиріт за живих батьків. А ще драматург порушує у п’єсі такі проблеми, як чистота навколишнього середовища, розуміння того, в чому полягає любов до своєї країни, усвідомлення ролі праці в процесі виховання. Платон Ангел, головний герой твору, впевнено говорить: “У Конституцію варто було б записати: “З шістнадцяти років – їсти свій хліб!” Інакше все піде нанівець.
По-новому сьогодні сприймається і викриття Ангелом “філософії временщика”. Бо вона обертається для країни і великими збитками: бракованими будівлями, забрудненими річками тощо. Знецінюється людська праця, втрачається повага до трудової людини. “Труд людський цінувати треба, як свій! Людину цінувати й себе!” – таке життєве кредо Платона Ангела.
Загостривши увагу на зовнішній непривабливості свого героя, автор переконливо показує те, що його хвилює. І найбільше роздумує Ангел над тим, як виховати чесних, свідомих громадян, позбавлених споживацьких настроїв, здатних працювати не лише у власних інтересах, айв інтересах держави.
Проблему батьківського авторитету і відповідальності батьків за своїх дітей, за їхню працю автор поєднує з проблемою вірності батьківським традиціям, наступності поколінь. “Питання про ощадливість і бережливість у. всьому, що є джерелом піднесення добробуту кожної окремої сім’ї і багатства та могутності всієї країни, в нашій драматургії, – писав В. Сидоренко, – так гостро і принципово ставиться чи не вперше”.