ВЕРН, Жуль

(1828 – 1905)

ВЕРН, Жуль (Verne, Jules – 08.11.1828, Нант – 24.03.1905, Ам’єн) – французький письменник-фантаст.

Верн з дитинства вабило море. В одинадцятилітньому віці він найнявся юнгою на корабель, що відправлявся в Індію. Батько повернув утікача з корабля, який вже знявся з якоря. За наполяганням батьків, Верн закінчив юридичний факультет Сорбонни (1847-1851), але не продовжив справи батька – власника нотаріальної контори, оскільки захопився театром. З 1852 по 1854 pp. він – секретар Ліричного театру, котрий пробує сили у віршованих комедіях-водевілях.

Знайомство з А. Дюма та з театральним життям виявилося надзвичайно корисним для письменника-початківця, котрий осягав мистецтво побудови інтриги й утримання читацького інтересу аж до заключного епізоду розповіді. Здібний автор привернув увагу видавця П. Ж. Етцеля, який уклав з ним контракт, за яким Верн зобов’язаний був протягом двадцяти років готувати щорічно до друку по два романи. Договір дав письменнику засоби до існування, водночас наклавши на нього обтяжливу матеріальну відповідальність.

Загальна тональність величезного циклу “Незвичайних подорожей” (“Voyages extraordinaires”) –

гімн науці і техніці, які створені заради людини. Письменник зажив слави після опублікування роману “П’ять тижнів на повітряній кулі” (“Cinq semaines en ballon”, 1863), одразу ж перекладеного іноземними мовами. З-поміж інших пригодницьких романів найпопулярніші: “Подорож до центру Землі”(“Voyage au centre de la Terre”, 1864), “З гармати на Місяць” (“Dt la Terre alaLune”, 1865), “Діти капітана Гранта” (“Les enfants du capitaine Grant”, 1865), “Двадцять тисяч льє під водою” (“Vingt mille lieues sous les mers”, 1869), “Навколо світу за 80 днів” (“Le tour du monde en quatre-vingts jours”, 1872), “Таємничий острів” (“L’lle mysterieuses”, 1874), “П’ятсот мільйонів Бегуми” (“Les cing cents millions de la bequm”, 1879). За кількістю перевидань ці книги Верна займають одне з перших місць у світі.

З 80-х років тональність творів Верна змінюється. Це вже не стільки книги мандрів для юнацтва, скільки романи-попередження про небезпеку науково-технічного прогресу, якщо він передує прогресу соціальному. У романах “Робур-завойовник” (“Robur le Conquerant”, 1886) і “Володар світу” (“Maitre du monde”, 1904) винахідник машини, яка плаває під водою і літає, заклопотаний не думкою про щастя народу, як капітан Немо в романі “Двадцять тисяч льє під водою”. Сюжетна подібність лише підкреслює різницю образів. Робур – злісний людиноненависник, який мріє про світове панування. А в романі “Плавучий острів” (“L’lle a helice”, 1895) диво американської техніки підкоряється не винахідникам, а мільярдерам. Видані посмертно “Незвичайні пригоди експедиції Барсака” (“Les aventures extraordinaires de l’expedition Barsaqual”, 1914) попереджують про небезпеку геноциду, якщо новітня техніка потрапляє до рук злочинців, здатних встановити криваву диктатуру.

Вчені – фізики, хіміки, географи, астрономи, спелеологи, вулканологи, дослідники космосу й океанських глибин проявляють до Верна не лише читацький, а й цілком професійний інтерес. У значній кількості мемуарів є свідчення про те, що Верн сприяв прояснити мету досліджень, допомагав ученим і у виборі життєвого шляху і навіть певною мірою виявляється їхнім співавтором.

Так, французький академік Клод Жорж визнав, що думка про можливість отримання електроенергії із занурених на різні глибини моря провідників належить авторові роману “20 000 льє під водою”. Про стимулюючий вплив ідей письменника говорили К. Ціолковський, В. Обручев, Д. Менделєєв, І. Єфремов. Зі 108 наукових прогнозів Верна в наш час здійснилися 64 – більше половини – результат, який вважається винятковим і для солідного науково-дослідницького центру. І за часів Верна побутувало чимало легенд про нього самого та про його книги. Розповідали, що під цим іменем приховується цілий штат учених. Дійсно, ерудиція Верна величезна. Він майже не припускався фактичних помилок, зібрав величезну картотеку з різних галузей знань, писав наукові праці, ілюстровану географію, критичні статті, зокрема про Е. По (“Edgar Рое et ses oeuvres”, 1864).

Проте головною заслугою Верна залишається створення жанру науково-фантастичного роману. І хоча він високо цінував американського письменника, проте стверджував, що кардинально відрізняється від По, у якого фантастика переходить в царину надприродного, тоді як він намагається пояснити надзвичайне з позиції науки і вважає головним адресатом читача-підлітка. У своїх нотатках Верн неодноразово підкреслював, що пише для юнацтва. І улюблений його герой, за влучним зауваженням одного з французьких дослідників, не Одіссей, а його син Телемак.

Обравши взірцем сюжетної схеми найдавніший античний мотив мандрів, Верн проходить зі своїми персонажами сотні доріг – по землі, під водою, повітряним простором, навколо материків Азії та Африки, всієї земної кулі, відриваючись від нашої голубої планети в космос. З роману в роман переходять герої, не належачи до одного соціального класу чи до однієї сім’ї, як у Е. Золя. Їхня єдність – більш загальна. Це єдність людського роду. Всі раси і значна кількість національностей – європейці, азіати, австралійці, африканці, французи, англійці, шотландці, іспанці, португальці, американці, індуси, негри, індіанці… – представлені в “Незвичайних подорожах”, являючи собою найкращі і найгірші образи людської природи. І населяють вони у Верна, закономірно, не одну країну чи навіть материк, а всю земну кулю.

Їхні мандри організовані в сюжетах за законами детективного жанру. Спочатку, зазвичай, пропонується якась загадка чи важка мета, яка дає героям і читачам можливість самостійного домислу. Так, у романі “Діти капітана Гранта” знайдена у шлунку акули пляшка з напівстертим текстом німецькою, французькою та англійською мовами пропонує спробувати розгадати текст, як розгадують ребус, що, в свою чергу, вимагає звернення до географічного атласу для пошуків тридцять сьомої паралелі, до словника трьох мов, а для героїв роману ще й до підшивки “старої морської газети”, яка начебто підтверджує факт відплиття корабля. У романі тричі піддається ревізії початкове прочитання листа, неодноразово пропонуються карти маршруту “Дункана”, який вирушив на пошуки капітана Гранта. Свій літературний кросворд Верн складає майстерно. Це й не дивно, в літературному архіві письменника збереглося біля чотирьох тисяч придуманих ним кросвордів. Але в романі відгадування кросворда не є грою. Йдеться про людське життя. До того ж Грант переслідує своєю експедицією шляхетну мету – добитися незалежності для рідної країни, заснувавши вільну колонію на заново відкритих землях.

Класичний тип мандрівника, котрий вирушає в подорож заради вдосконалення знань і перевірки їх досвідом, Верн доповнює типом лицаря науки. Письменник – сучасник багатьох видатних відкриттів. У 2-ій пол. XIX ст. Ч. Дарвін створив еволюційну теорію, Д. Менделєєв – таблицю хімічних елементів, Г. Л. Ф. Гельмгольц відкрив закон збереження енергії. Верн вважав себе щасливим, тому що народився в епоху, яка збагатила людство великими винаходами та обіцяла ще більші можливості в майбутньому. Гімн розуму і волі людини звучить з роману в роман. При цьому протиставлення “царя всесвіту” природному світу не доводиться до логічної межі.

Найрозумніший і найученіший не все знає і не все вгадує. Повсякчас підкорювана природа залишається могутнішою від людини. Визнання за світом природи глибини і таємниці зближує французького письменника-фантаста з художниками слова XX ст.

Пафос пізнання світу проявляється в романах Верна у численних ліричних відступах, у яких оспівуються багатство лісів, безмежність пустель, таємниці космосу чи Світового океану. Його герої, подорожуючи, вчаться. Автор охоче вводить до кола персонажів ученого-дивака. Це дає йому можливість наукового пояснення явищ природи. Він залюбки використовує автокоментар і навіть висновки, які надають романам Верна характеру науково-популярної літератури. А щоб не втомлювати читача, за розлогими географічними чи історичними описами зазвичай іде захоплюючий епізод, який різко повертає дію і пришвидшує хід розповіді. Рятівне “раптом” відіграє у Верна ту саму роль, що в романі А. Дюма. Справедлива відплата за добро і зло у фіналі привносить в роман Верна дидактичний елемент, зближуючи його водночас і з народною казкою, і з поширеними творами масової літератури.

Як популярного автора для юнацтва, що експлуатує апробовані прийоми письма, Верна часто виключали з магістральної лінії розвитку європейської літератури. Становище помітно змінилося в другій половині XX ст., коли дослідники почали оцінювати пізні романи і всю творчість Верна загалом як складний соціально-художній феномен.

Велику роль у популяризації творів Верна у Росії відіграла Марко Вовчок, яка переклала російською мовою 16 його книг (“Діти капітана Гранта”, “Подорож навколо світу за 80 днів”, “П’ятнадцятирічний капітан”, “Подорож до центру Землі”, “Навколо Місяця” та т.). Українською мовою твори Верна перекладали Н. Романович-Ткаченко, А. Білецький, Т. Черторижська, В. Пащенко, Д. Паламарчук, Ю. Назаренко, Т. Воронович, Л. Пахаревський, П. Соколовський та ін. За романом “П’ятнадцятирічний капітан” на Київській кіностудії ім. О. Довженка поставлено в 1986 р. однойменний фільм.

З. Кірнозе