Василь Стефаник новеліст
Новела для літератури здається простим і доступним жанром, та все ж майстрів не так багато. Серед них найпомітніша постать – це Василь Стефаник. Новели Стефаника – вражаючі. Бо здається, що це – не художній вимисел; це сприймається як репортаж із місця подій. Він писав реалістичні Твори, а тому вони були страшними у своїй реальності. Не можна назвати жодного письменника, щоб писав настільки лаконічно, як Стефаник. Часто цього лаконізму бракує сучасним письменникам, і вони вдаються до багатослівної описовості.
Інколи думаєш: де ж ви
Новели
Тож засуджувати? Не можу. Бо в моїй уяві постає напівбожевільний чоловік, який у відчаї не розуміє, що відбувається навколо, він не може до кінця збагнути своїх вчинків. Тієї страшної миті, коли він прийняв для себе таке жахливе рішення, у нього немає Бога в душі, хоча, мабуть, був набожним чоловіком. Тож виникає думка, що це вже не зовсім людина, а щось зовні схоже на людину, але вчинки на рівні людиноподібних інстинктів. Це жахливо, бо так було…
Тим-то новела як жанр і не втратила своєї актуальності. Тільки ось сучасні новелісти чомусь мовчать. А їм було б що сказати про сучасний світ.
Василь Стефаник – трагік у сприйнятті життя, стиль його творів гранично напружений, рельєфний, ніби біль, що вилився в слова. Ці характерні риси його Творчості притаманні й відомій новелі “Камінний хрест”, яку сам автор називав своєю “сердечною роботою”.
Головний герой новели Іван Дідух усе життя тяжко працював, щоб перетворити горб землі, який єдиний дістався йому у спадок, у родюче поле. Він запрягав себе поряд із конем, робив більше й важче від нього, що, зрештою, перетворило самого Дідуха на такий же горб ;- скалічену непосильною працею людину. Зрозуміло, що не з власного бажання й не від гарного життя старий Дідух виїздить до Канади. Упродовж двох років дружина й діти напосідали на нього, доки не вирвали згоду.
Основна подія, зображена в новелі, – це виїзд родини Дідуха за океан. Для Івана це рівнозначно смерті. У нього важке передчуття. Дідух робить камінний хрест, вибиває на ньому своє й жінчине ймення’і встановлює на тому горбі, що весь вік його мучив, але був рідним. Іван Дідух залишає тут свою душу. Прощаючись із селом, він просить сусідів справити по ньому поминки, а дружині, яка ще сподівалася кращого життя за океаном, говорить: “Аді видиш, де твоя дорога та й твоя Канада? Отам!” Цим зіставленням Канади З могилою автор показує еміграцію як протиприродне явище, що призводить лише до горя.
Іван Дідух – це втілення образу знівеченого тяжким життям селянина, який, проте, має безмежну любов до’своє’ї землі, що виступає, як зв’язок поколінь (показово, що образи синів Дідуха стерті, ВОНИ згадуються лише епізодично три рази, що свідчить про пере-рваність такого зв’язку, втрату коріння). Багато страждань і горя зазнає Дідух упродовж життя, як стогін звучать його слова: “Я ціле життя лиш роб та й роб, та й роб!” Але горе від розлуки з рідним селом, рідною землею в героя таке велике, що всі попередні злигодні здаються йому щасливим минулим. Уникаючи докладних описів, В. Стефаник добирає такі слова й образи, за допомогою яких проникає до найвіддаЛеніших глибин душі. Він ніби підсвічує ситуацію зсередини. Надзвичайно емоційними, драматичними є тужливий спів героя зі старим Михайлом, страшний, майже шалений танок із дружиною, поріг рідної хати, що його обхопила руками Іваниха, камінний хрест на горбі.
Уривчаста, нервова фраза зближує стиль новели з експресіонізмом. Мова персонажів є одним із таких художніх засобів: думки іноді обриваються, втрачають послідовність, перериваються звертаннями до слухачів, іноді голоси зриваються на відчайдушний крик. Мета В. Стефаника — оголити душу, ніби “зацементувати” її найменші, ледь помітні порухи. Тому герої такі монументальні, ніби самі тесані з каменю.
Камінний хрест як символ титанічної праці й поховання людини заживо – це той художній засіб, що не тільки поглиблює драматизм розповіді – він спонукає читачів до власних роздумів. І тоді планетарного характеру набуває хрест на піщаному горбі в Русові, бо це трагічний символ похованого роду, вирваного з рідної землі й розсіяного по світах.
Здавалося б, автор ніде не висловлює своїх симпатій, проте виняткової сили ліризм і схвильованість тону засвідчують, наскільки близькі Стефаникові сам герой і його біль. Образ камінного хреста, порівняння скам’янілого від горя Івана Дідуха із каменем, вирваним із рідної стихії, надають твору похоронного звучання, адже сильніше за В. Стефаника трагедію галицьких переселенців не розкрив ніхто.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)