Народився Василь Семенович Стефаник 4 травня 1871 р. в с. Русові (тепер Снятинського району Івано-Франківської області) в сім’ї заможного селянина. Проте хлопець змалку знається на селянській праці, допомагає батькам, пасе вівці. Хлопець зростає в атмосфері Народної творчості: знав від селян багато казок, переказів, пісень. Від і матері та сестри Марії навчився співати. Три роки хлопець відвідував школу у рідному селі, а потім ще три роки навчався у сусідньому селі Снятині у народній школі, де вперше відчув на собі зневагу з боку вчителів
і паничів. 1883 року Стефаник вступає до польської гімназії в Коломиї, де соціальні контрасти і протиріччя виявилися ще глибше. У Коломиї ще гостріше відчув на собі Соціальний і національний гніт. Селянські діти рідко потрапляли до гімназій, бо навчання вимагало великих витрат. А вчителі і гімназисти ставилися до мужицьких дітей з відкритою зневагою, знущалися не лише морально, а і фізично (навіть били). Був випадок, коли знущання одного з учителів мало не довели хлопця до самогубства. Оце глузування рано пробудило у Василя почуття протесту проти соціальної та національної нерівності. Починаючи з Четвертого
класу гімназії, Василь бере участь у роботі гуртка гімназичної молоді. Гуртківці вели громадсько-культурну роботу серед селян (організовували читальні). Учасники таємного гуртка “Студентська громада”, одним із керівників якого був Лесь Мартович, вивчали заборонену літературу, обговорювали реферати на суспільно-політичні та літературні Теми, а також власні Твори. Гуртківці встановили особисті зв’язки зі спільниками Франка, що розгортали селянський рух на Коломийщині. Ще 1888 року Стефаник і Мартович познайомились з М. Павликом, який зацікавився Мартовичевим твором “Рудаль”, який пізніше за Стефаникові гроші було видано окремою книжечкою під назвою “Нечитальник”. У гімназії Стефаник теж починає пробувати сили в літературі. Із перших опублікованих творів до нас дійшов Лише один вірш, який Стефаник опублікував без підпису. Студенти виявляли великий інтерес до революційних видань, що їх здійснювали І. Франко і М. Павлик. Знайомились із забороненою літературою, яку одержували від сестри М. Павлика Анни, вона теж була активною учасницею Революційного руху. Так вони поступово придбали чималу бібліотеку. Крім політичної літератури в ній були твори Т. Шевченка, Марка Вовчка, Ю. Федьковича та інших видатних письменників того часу. Особливо захопили Стефаника твори Г. Успенського. Участь молоді у революційному русі не залишилась поза увагою гімназичного начальства. Спочатку із гімназії виключний Мартовича, а слідом за ним ще двадцять студентів, серед яких був і Стефаник. Восени 1890 року слідом за Мартовичем до Дрогобицької гімназії вступив і Стефаник. Навчаючись поблизу Нагуєвичів, де в цей час перебував Франко, Стефаник спеціально пішов знайомитися з Франком. Ця зустріч справила на нього надзвичайно велике враження. Після закінчення гімназії (1892) Василь Стефаник вступає на медичний факультет Краківського університету. У студентські роки Стефаник бере активну участь у громадському житті, виїздить на села агітувати за селянських кандидатів у депутати до австрійського парламенту, зокрема за Івана Франка. За агітаційну роботу на селі його переслідують австрійські жандарми і на два тижні кидають до в’язниці. Замість Вивчення медицини він поринає у літературне і громадське життя Кракова. Тут існувало товариство студентів-українців “Академічна громада”. Більшість студентів, які належали до нього, тягнулися до радикальної партії. До них приєднався і Стефаник. У студентські роки він особливо багато читає, пильно стежить за сучасною літературою, зближується з польськими письменниками. Студент бере активну участь у Громадському житті рідного краю, зміцнює творчі контакти з українськими періодичними виданнями, активізує свою діяльність як публіцист. Після опублікування в 1890 р. першої статті – “Жолудки наших робітних людей і чильні” – він у 1893-1899 рр. пише і друкує в органах радикальної партії “Народ”, “Хлібороб”, “Громадський голос” та “Літературно-науковому віснику” ряд статей. Упродовж 1890-1897 років він пише свої перші “образки”, тобто (пісні), ліричні етюди, поезії в прозі, далі переходить до написання і реалістичних новел, в яких змальовує тяжке економічне становище та безправність Селян Галичини, різні побутові трагедії і драми, які поста
