Утвердження незахищеності Києва у поемі Максима Рильського “Неопалима купина”
В історію української літератури Максим Рильський увійшов як самобутній національний поет, патріот України, якийзпиро і високо підносив національну ідею, будив історичну пам’ять свого народу, утверджував думку про його талановитість, національне відродження країни, невмирущість рідної мови. Тому, на мою думку, не дивно, що його поеми ” Слово про рід ну матір, “Жага”, “ІІеопалима купина” та збірники “За рідлу землю”, “Світла зброя”, “Великаго-дішя” сприймаються як поетове зізнання у ніжній синовній любові до
У наш час, коли Україна, проголосивши незалежність, десять років с суверенною державою, дуже актуального звучання й значення набуває поема М. Рильського “Неопалима купина”, написана 4 жовтня 1943 року, незадовго до визволення Києва від фашистських загарбників. Вже сама назва викликає утілення про щось вічне і величне. Так біблійний кущ, що горів, не згораючи, п якого доносився голос Бога, став символом непереможності народу України у будь-який час:
Батьку, як ступає Непереможна
Джерело цієї непереможності й сили поет бачить у давньому Києві, в історичній пам’яті про славних предків за волю України, яких народжувала її Історія в усі часи випробувань.
Тяжкі й важливі події змальовує Рильський, намагаючись довести думку про вічність й незнищенність Києва. Почавши поему з образу князя Володимира, який
Крізь непроглядну ніч криваву, Благословляючи народ, Веде свій люд, свою державу На ясні води від негод, Рильський одразу вводить читача в жорстоку і страшну атмосферу війни, де “дитя, розтоптане копитом, …встає, як судія над світом, і двері правді відчиня”, де “на суд зійшлися гори, море, здригнулись гнівом небеса”. І ось ми вже бачимо, що, мов та неопалима купина, “знов чоло підводить Київ, щоб не хилить, чоло навік”. Стислими, але місткими рядками поет змальовує життя Києва, України в сиву давнину, в козацькі часи і підводить таким чином нас до лихоліття фашистської навали.
У цьому розділі ми чуємо крик болю за сплюндрований Київ, залиту кров’ю Україну. І хоч безмежним горем сповнені рядки, де змальовується “гидка німота”, автор твердо впевнений у тому, що ворога спіткає неминуча розплата за причинене зло, а народ, Україна, Київ відновляться в праці і добрі, як неопалима купина:
Конай же, кате окаянний! Гори на вічному вогні! Нехай нове життя повстане В неопалимій купині!
У цій поемі М. Рильський ділиться з нами ще однією думкою: Київська Русь – то Україна, єдина держава з єдиним народом. Доводячи це, він говорить, що Володимир “ведесвійлюд, свою державу…”, і тим самим підкреслює: Київська Русь – то давня Україна, а не “спільна колиска трьох братніх народів”. У грізне воєнне лихоліття народилася ця поема, тому стільки в ній емоційної сили, щирості і сподівань на краще. Слідом за поетом переймаєшся повагою до історичного минулого своєї землі, любов’ю до України сучасної, відчуваєш гордість за причетність до славетної української нації.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)