УСМІШКА – Рей Дуглас Бредбері (народився 1920 р.)
У КОСМОСІ ЛЮДСЬКОЇ ДУШІ
Рей Дуглас Бредбері (народився 1920 р.)
УСМІШКА
Черга на міській площі зібралась о п’ятій годині ранку, коли ніде ще не світилося, а далеко в навколишніх селищах співали півні. О сьомій, коли розвидніло і почав розходитися туман, стало видно руїни будинків і постаті людей, які по двоє, по троє ішли на ринок і на фестиваль1.
Хлопець стояв у черзі за двома чоловіками, що голосно розмовляли між собою. В холодному повітрі кожне слово лунало ніби вдвоє гучніше. Тупцюючи на місці й хукаючії на червоні від холоду,
– Гей, хлопче, а ти що робиш тут так рано? – запитав чоловік, який стояв позад нього.
– Стою в черзі,- відказав хлопець.
– Чом би тобі не поступитися своєю чергою тому, хто справді розуміється на таких речах?
– Дайте малому спокій,- раптом сказав, озирнувшись, один з тих, що стояли попереду.
– Та я ж пожартував. – Чоловік позаду поклав руку хлопцеві на голову, але той сердито скинув її. – Мені стало дивно, що він о такій ранній годині не в ліжку.
– Він справжній
– Том.
– Том збирається плюнути сильно і влучно, правда ж?
– Аякже.
У черзі засміялися.
Трохи далі попереду якийсь чоловік продавав каву в потрісканих, щербатих чашечках. Том бачив маленьке тепле багаття
І рідину, що кипіла в іржавій каструлі. То не була справжня кава. Її робили з диких ягід, що росли на луках за містом, і продавали по пенні2 за чашечку. Нею можна було хіба що зігріти шлунок, та й купував її мало хто – не кожен міг дозволити собі таку розкіш. Том обернувся і подивився туди, де за зруйнованою бомбою стіною видно було кінець черги.
– Кажуть, вона всміхається, – мовив він.
– Еге ж, усміхається, – озвався Грігсбі.
– Кажуть, її зроблено з олійної фарби й полотна.
– Так. І тому я думаю, що це не оригінал’. Оригінал, я чув, був намальований багато раніше на дереві.
– Кажуть, їй чотири століття!
– Можливо, й більше. Ніхто не знає напевне, який нині рік.
– Дві тисячі шістдесят перший.
– Авжеж, хлопче, так кажуть. А може, все це брехні! Може, й тритисячний чи п’ятитисячний, хто знає? Деякий час усе було в такому жахливому безладді, що до нас дійшли тільки жалюгідні рештки.
Черга посунулася трохи вперед холодною бруківкою.
– Ми скоро її побачимо? – нерішуче спитав Том.
– Через кілька хвилин. Щоб тримати людей на відстані, її обнесли оксамитовою огорожкою на чотирьох мідних стовпцях – усе найвищого гатунку. І запам’ятай, Томе: ніякого каміння. Кидати в неї каміння заборонено.
– Гаразд, сер.
Сонце, підбившись у небі, пригріло дужче, і люди в черзі стати знімати з себе вбогий верхній одяг і засмальцьовані капелюхи.
– А чого ми всі тут стоїмо? – нарешті запитав Том. – Тільки щоб плюнути?
Дивлячись на сонце і навіть не повернувши голови до Тома, Грігсбі відповів:
– Знаєш, Томе, на це є багато причин. – Він машинально сягнув рукою до давно обірваної кишені по неіснуючі сигарети. Том бачив такі жести вже хтозна-скільки разів. – Вся річ у ненависті, в ненависті до всього минулого. Ти ж знаєш, Томе, як ми опинилися в такому становищі, коли міста наші – руїни, дороги геть розбито бомбами, а добра половина полів світиться поночі від радіоактивності. Хіба не так?
– Так, сер, ваша правда.
– Сталося так. Томе, що люди ненавидять те минуле, яке залишило їм самі уламки та руїни. Така вже людська вдача. Може, це й нерозумно, але нічого не вдієш – така людська вдача.
– Навряд чи лишилося що-небудь, чого б ми не ненавиділи,- сказав Том.
– Атож. І особливо – всю ту скажену зграю, що керувала нами в минулому. Тим-то ми й приходимо сюди на ці вівторкові фестивалі. Ми голодні, холодні, живемо в печерах чи де там ще, не працюємо, не куримо, не п’ємо і маємо лише оці наші фестивалі, Томе, лише фестивалі!
Том пригадав минулі фестивалі – той, коли вони дерли й палили на площі книжки і всі дуже веселилися, і фестиваль науки місяць тому, коли притягли на площу останній автомобіль. Кожен, кому пощастило в жеребкуванні, дістав дозвіл ударити по ньому один раз молотком…
– Ти питаєш, чи пам’ятаю я про це, Томе? Авжеж. Ще й як пам’ятаю! Мені випало розбити переднє скло. Ти чуєш? Скло! Боже мій! Який чарівний був звук! Дзінь! Брязь!..
Том уявив собі, як те скло розсипалось на безліч дрібнесеньких блискучих скалочок.
– А Білл Хендерсон!.. Йому випало розбити двигун. О, він зробив це швидко і вправно! Тор-р-рох!.. Але найкраще було, коли знищили завод, який усе ще намагався виробляти літаки, – згадував далі Грігсбі. – Боже, який то був чудовий вибух!.. А потім ми знайшли фабрику газетного паперу та військовий склад і разом висадили їх у повітря. Ти уявляєш собі, Томе?
– Уявляю, – трохи подумавши, відказав Том.
Наближався полудень. У гарячому повітрі плавали міазми
Зруйнованого міста, серед руїн плазувала всіляка погань.
– А чи повернеться все те коли-небудь, містере?
– Що? Цивілізація? Ніхто цього не бажає. І я перший.
– На якусь частку її я міг би погодитись, – приєднався до розмови ще один чоловік. – Було в ній і дещо добре.
– Не забивайте собі голови дурницями! – вигукнув Грігсбі. – Тепер це вже неможливо.
– Ой, а таки з’явиться колись який-небудь сміливий фантазер і все владнає, – знову сказав той чоловік. – Згадаєте моє слово.
– Ні, не буде цього,- заперечив Грігсбі.
– А я кажу, буде. Хтось із доброю душею, що зможе повернути нам невелику частку цивілізації – таку, щоб ми могли жити в мирі…
– Найперше, що ви дістанете, буде війна.
– А може, цього разу буде Інакше-
Нарешті вони досягли центру площі, де було обгороджене місце. Тим часом до міста в’їжджав вершник з якимсь папірцем У руці.-
Том, Грігсбі та інші дивилися довкола широко розплющеними очима, посувалися вперед і, готуючись плювати, збирали в роті слину. Від хвилювання серце Тома лунко калатало. Гаряча земля пекла босі ноги.
– Ось ми й прийшли. Томе. Плюй.
Чотири поліцаї з жовтими нашивками на рукавах – знаками їхньої влади над іншими – стояли обабіч огорожі і пильнували, щоб ніхто не кинув камінь.
– Бачиш, – сказав Грігсбі, – кожен вважає, що він дістав свій шанс. Ти розумієш, Томе? Ну, давай!
Том стояв і дивився на картину.
– Плюй же, Томе!
У роті Тома пересохло.
– Не барися, Томе, не затримуй інших!
– Але ж вона прекрасна… – поволі мовив Том.
– Ну, то я плюну за тебе!
Грігсбі плюнув, і слина зблиснула проти сонця. На картині жінка спокійно й таємниче усміхалася до Тома, а він дивився на неї, і його серпе ще дужче калатало в грудях, а у вухах бриніла незнана музика.
– Вона прекрасна… – знову мовив він.
– Плюй же, поки поліція не…
– Увага! – розляглося над площею.
Черга замовкла. Щойно Тома лаяли за те, що він затримує інших, а тепер усі повернулися до вершника, що виїхав на площу.
– Як вона називається, сер? – тихо запитав Том.
– Картина? Здається, “Мона Ліза”… Так, Томе, “Мона Ліза”.
– Оголошення! – вигукнув вершник. – Адміністрація ухвалила рішення сьогодні опівдні віддати картину на площі в руки тих, хто там буде, щоб вони мали змогу взяти участь у її знищенні!
Том не встиг і ойкнути, як навколо зчинився страшенний гвалт. Боляче штовхаючись, натовп поніс його до картини. Поліцаї, рятуючись, розбіглися геть. Почувся різкий звук розірваного полотна. Безліч рук, мов дзьоби голодних птахів, тяглися до картини й роздирали її на шматки. Тома майже проволокли по знищеному портрету. Сліпо наслідуючи інших, він ухопився за край фарбованого полотна, смикнув, затис у руці відірваний клапоть, а тоді впав і, відчуваючи болючі удари багатьох ніг, викотився з натовпу.
Закривавлений, у подертому одязі, він бачив, як старі жінки замислено розглядали клаптики полотна, а чоловіки трощили раму, відривали рештки картини й дерли їх ущент. Один лише Том стояв осторонь на розбурханій площі. Опам’ятавшись, він поглянув па свою руку, що стискала схований на грудях клаптик полотна.
– Гей, Томе! – гукнув Грігсбі.
Нічого не відповівши, Том заплакав і чимдуж побіг геть. Засунувши міцно стиснуту руку під одяг, він, не озираючись, вибіг розбитою бомбами дорогою в поле, перебрів неглибокий
Якою видається Джоконда вам? Якими словами, на ваш погляд, можна описати її усмішку?
Струмок, а тоді попростував далі й десь перед заходом сонця дістався до невеличкого селища. Близько дев’ятої години, перейшовши селище, він ступив на подвір’я зруйнованої ферми. В глибині подвір’я, у вцілілій половині силосної вежі, спали його мати, батько, брат. Том швидко прослизнув у маленькі двері і тихо ліг долі.
– Томе! – тихенько покликана в темряві мати.
– Ти де був? – гримнув батько. – Ось я тобі вранці покажу!
Брат штурхонув Тома ногою.
– Годі, спіть, – півголосом мовила мати.
Том дістав ще одного штурхана ногою.
Затамувавши дух,-вій лежав із заплющеними очима і міцно притискав руку до грудей. Минуло з півгодини. Довкола було тихо.
Потім хлопець відчув на собі холодне бліде проміння. Високо в небі плив місяць. Маленька смужка його світла пробилася до силосної вежі, помалу проповзла по тілу Тома й торкнулась обличчя. Тільки тоді він обережно, сторожко дослухаючись до віддиху тих, що спали поруч, випростав руку, повагався, глибоко зітхнув, а тоді завмер, розтулив кулак і старанно розрівняв невеличкий клаптик вкритого фарбою полотна.
У його руці була Усмішка.
Том дивився на неї при блідому світлі, що лилося з нічного неба, і подумки знову й знову повторював: “Усмішка… Чарівна Усмішка…”
Навіть після того як десь через годину він обережно згорнув і сховав той клаптик, Усмішка стояла в нього перед очима. Він заплющив очі і навіть у темряві бачив перед собою Усмішку. Він бачив її, теплу та ніжну, і вві сні, коли весь світ затих і тільки місяць, спершу піднімаючись, а потім, уже над ранок, опускаючись, плив у холодному небі.
1Фестиваль – свято, на якому демонструють різні види мистецтва.
2Пенні – розмінна монета в деяких країнах.
3 Оригінал – тут: справжній твір (не копія).
4 Міазми – отруйні випари, гази.
1. Яке враження справив на вас твір Бредбері?
2. Пригадайте тлумачення слова фестиваль. Якого значення воно набуває у зв’язку з описаними у творі подіями?
3. Прочитайте в особах уривок від слів: “Нарешті вони досягли центру площі…” до слів: “… схований на грудях клаптик полотна”.
4. Чому Том не зміг плюнути на картину? Як це його характеризує?
5. Поясніть, що таке епітет. Яку роль відіграє цей художній засіб у відтворенні враження Тома від клаптика полотна?
6. Як ви розумієте вислів “чарівна сила мистецтва”? Чи доводилось вам відчувати цю силу?
7. Поміркуйте, чому слово Усмішка пишеться з великої літери і його винесено в заголовок твору?
8. Підготуйте переказ на тему “Майбутнє очима Бредбері”.
9. У чому, на ваш погляд, причини деградації суспільства, зображеного в новелі?
10. Від чого застерігає людство американський письменник?
11. Сформулюйте тему та ідею новели.
12. Підготуйте твір-мініатюру на одну з тем: “Мої думки про Тома”, “Майбутнє, яким хочу його бачити я”.
Читаємо мовою оригіналу
THE SMILE (after Bradbury Ray Douglas)
All the world was asleep in the moonlight.
And there on his hand was the Smile.
He looked at it in the white illumination from the midnight sky. And he thought, over to himself, quietly, the Smile, the lovely Smile.
An hour later he could still sec it, even after he had folded it carefully and hidden it. He shut his eyes and the Smile was there in the darkness. And it was still there, warm and gentle, when he went to sleep and the world was silent and the moon sailed up and then down the cold skу towards morning.
1 Hidden [hidn| – сховав.
2 Gentle – м’який, добрий; тихий, пюкійний, лагідний: ніжний, ласкавий.
Прагнемо бути творчими читачами
1. Пригадайте, що таке оригінал і переклад.
2. Підготуйте дослівний переклад уривка оригіналу.
3. Порівнявши його з відповідним уривком у перекладі Андрія Євси, визначте, чи збережено перекладачем художні засоби оригіналу.
4. Поміркуйте, чому з багатьох значень англійського слова gentle перекладач обрав значення “ніжна”.
Із секретів літературознавства
Новела
Серед різновидів малих прозових творів чільне місце належить новелі. Як і оповідання, новела невелика за обсягом і заснована на певному епізоді з життя одного чи кількох персонажів. Однак, на відміну під оповідання, в новелі завжди описано якийсь незвичайний випадок із несподіваним фіналом. Як зазначав німецький письменник Погани Вольфганг Гете, “новела є ніщо інше, як нечувана подія”. З цією особливістю пов’язана і назва жанру1, яка походить від італійського слова novella – новина.
Таким чином, новела – це невеликий за обсягом прозовий твір про незвичайну подію з несподіваною кінцівкою.
1. Чим новела нагадує оповідання, а чим відрізняється від нього?
2. Знайдіть ознаки новели у творі Рея Дугласа Бредбері “Усмішка”.
1 Жанр тіш літературного твору (казка, оповідання, повість, роман, новела тощо).
(2 votes, average: 4.00 out of 5)