Урок Текстуальне вивчення повістей “Тамань” “Княжна Мері”
Тема: Занурення у власну душу. (Текстуальне вивчення повістей “Тамань”, “Княжна Мері”)
Мета: осмислити конфлікт героя з суспільством; проаналізувати систему образів у повісті “Княжна Мері”; провести паралель між Лєрмонтовим і Печоріним.
Епіграф: Рідко платять таку тяжку данину забобонам і вадам свого середовища, яку заплатив Лєрмонтов.
В. Ключевський
Хід уроку
Учитель. Теософія поділяє людей за значущістю на
1) зовсім нерозвинених;
2) обмежених (чиї інтереси не виходять за рамки сім’ї, села тощо);
3)
До такої еліти належав Лєрмонтов. Він передав Печоріну те, що спостерігав у собі й в інших, зосередившись на тому, що боліло, ятрило душу.
Повісті” Тамань” і “Княжна Мері” займають центральне місце в романі. Про Думи, справи, почуття Печоріна ми дізнаємось від нього самого. Це в останній зустрічі з Максимом Максимовичем перед нами байдужий, егоїстичний чоловік, а поки
Прислухаймось до сповіді героя, та спершу словникова робота.
Тамань – місто біля східної бухти Керченської затоки. Лєрмонтов відвідав містечко у вересні 1837 року.
Ундіна – істота, створена уявою германоскандинавських народів, відповідає слов’янській русалці.
“Чесні контрабандисти” – люди, які таємно відправляли горянам зброю, яка допомагала в боротьбі за незалежність народів Кавказу.
П’ятигорськ – перше російське поселення біля гори Машук, яке до 1830 року мало назву Горячеводськ. Стислий виклад змісту повісті “Тамань” Цитатний план
1.”Тамань – найгидкіше містечко з усіх при
Морських міст Росії”.
2.”До якої хати не під’їдемо – зайнята”.
3.”Там нечисто!”
4.”Маю сильне упередження проти всіх сліпих, кривих…”
5.”Істота збігла по схилу берега”.
6.”Янко не боїться бурі”.
7.”Біжить, підстрибуючи, моя ундіна”.
“Ти вчора вночі ходила на берег”.
“Ти бачив, ти донесеш”.
10. “Мені стало сумно”.
Стосунки Печорінаі Бели
Реакція Максима Максимовича
Княжна померла, обличчя Печоріна не виражало нічого особливого Поховали Белу за фортецею біля ріки”Мав з ним довге пояснення” “Настала друга ніч; ми не заплющували очей, не відходили від її ліжка” “…я б на його місці помер з горя”
“Я хотів було поставити хрест, та якось, знаєте, ніяково: всетаки вона була не християнка”
Учитель. У Максима Максимовича “золоте серце”, але бути добрим не так просто. У другій частині роману, яка так і називається ” Максим Максимович”, бачимо, як радіє герой, чекає на зустріч з Печоріним, розчаровується. Прослідкуємо за діями штабскапітана.
Завдання: знайти в тексті дієслова, які передають стан героя (“вигукнув”, “смикнув” за рукав, в очах “сяяла” радість, сів на лавочку, “засмучувала” неувага Печоріна, “пробурмотів”, “став ходити”, “довго кашляв”, “біг щодуху”, “ледве міг дихати”, “хотів кинутись на шию Печоріну”, “остовпів”, “жадібно схопив”, “пробурмотів зі сльозами”, “насупив брови”.
“Добрий Максим Максимович зробився впертим, лайливим штабскапітаном… Сумно дивитись, коли юнак втрачає свої кращі надії і мрії, коли перед ним спадає рожевий серпанок, крізь який він дивився на справи і почуття людські, хоч є надія, що він замінить старі помилки новими… Та чим їх замінити в роки Максима Максимовича?
Мимоволі серце зачерствіє і душа закриється” – так закінчується Історія Максима Максимовича. Фактично так завершуються події в романі.
Висновок. Лєрмонтов свідомо порушив хронологічний порядок.
Композиція роману
1.”Бела”
2.”Максим Максимович”
3.”Тамань”
4.”Княжна Мері”
5.”Фаталіст”
Хронологічна послідовність подій:
1.”Тамань”
2.”Княжна Мері”
3.”Фаталіст”
4.”Бела”
5.”Максим Максимович”
Висновок. Максим Максимович – щирий, мужній офіцер, звиклий до труднощів. Але він надто покірний долі, обмежений, ординарний.
Печорін – сильна особистість, винахідливий, наполегливий, прагне змістовної діяльності.
Розчарування перетворило його в холодного егоїста, байдужого і нещасного.
Автору важливо було об’єктивно, глибоко і всебічно схарактеризувати внутрішній світ героя, тому така оригінальна композиція, тому щоразу Печорін у іншому середовищі. В романі три оповідачі: спочатку ми дізнаємося про героя від Максима Максимовича, потім – від автора, і, зрештою, від самого Печоріна. Жанр твору
Вся велика ріка російського роману витікає з цього прозорого джерела, зачатого на снігових вершинах Кавказу.
О. Толстой
“Герой нашого часу” – перший російський реалістичний роман (створені типові образи), перший російський психологічний роман (головна увага чає його майбутнє: “На старість вони стають або мирними поміщиками, або п’яницями”. Особливо влучна мовна характеристика: “Він з тих людей, які на всі випадки життя мають розкішні фрази; яких просто прекрасне не зворушує і які поважно драпіруються у незвичайні почуття, піднесені пристрасті і виняткові страждання”. Грушницький не вміє слухати співбесідника, слідкує лише за своєю думкою. Романтичний фанатизм неприємний Печоріну, а фальшиві висловлювання підкреслюють нікчемність юнкера.
Про лікаря Вернера Печорін записує: “Вернер – людина незвичайна за багатьма причинами. Він скептик і матер’яліст, як всі майже медики, а разом з тим поет, і не на жарт, – поет насправді завжди і часто на словах, хоч за життя не написав і двох віршів. Він визчив усі живі струни серця людського…, та ніколи не умів скористатися своїми знаннями”. Вернер далеко не красень: і голова завелика, і одна нога коротша від другої; худий і слабкий, та в неправильних рисах обличчя читається “висока душа”, “краса душевна”.
Художні деталі поглиблюють психологічну характеристику героїв (“Він (Грушницький) закидає голову назад, коли говорить, і щохвилини крутить вуса лівою рукою” тощо).
Усна порівняльна характеристика Печоріна і Грушницького. (Протиставлення щирості Печоріна фальші Грушницького. Ставлення героїв до княжни Мері. Поведінка під час дуелі.)
Обговорення питання “Чи може нудьга бути оправданням скаліченого життя сторонніх людей?”
Грушницький, як і Максим Максимович, “належить до галереї “маленьких героїв, тому що не здатний ставити перед собою філософські питання, піддається впливу інших, настроям натовпу. Як у бій кидається з заплющеними очима, так і в житті іде сліпо. Він грає роль загадкового страждальця, тому що сам є звичайною, обмеженою людиною.
Печорін – антипод Грушницького. Сильна особистість не знаходить можливості вгамувати спрагу діяльності. Нудьгуючи, він вривається у життя інших, жорстоко картає себе за це. Печорін веде себе “природно”, коли пропонує Максиму Максимовичу залишити у себе шпагу (вважай, честь), а у нього – Белу, і коли прагне знайти себе, і коли помиляється… Зображуючи представника 30х років XIX століття (а саме цей період є художнім часом роману), Лєрмонтов передає апатію, втрату надії після розправи з декабристами.
Дослідження особливостей лермонтовської прози (усно). Спостереження за описами природи, роздумами автора. Мовні характеристики. Психологічні портрети. Описи побуту і моралі героїв. Художні тропи.
Письмовий аналіз опису Койшаурської долини.
О. П. Лобода, вчитель зарубіжної літератури Сумська обл.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)