Українське село 20-х років XX століття в п’єсах М. Куліша
Микола Куліш – одна з найтрагічніших постатей української драматургії доби “розстріляного відродження”. Майже до кожного з наших корифеїв ми можемо прийти на могилу поклонитися, а Микола Куліш, востаннє обізвавшись із політичного ізолятора на Соловках 15 червня 1937 року, зник у безвісті.
Та не зникла драматична спадщина письменника. Зараз Микола Гурович Куліш повернувся до нас своїми творами, в яких висвітлюються одвічні проблеми людського життя. Частина драматичних творів письменника присвячена долі українського села 20- х років.
Трагедія “97” – це змалювання життя селян під час нестерпного голоду. Автор змальовує боротьбу незаможників проти глитаїв Гирі та Годованого. Дев’яносто сім незаможників слобідки Рибальчанської піднялись на боротьбу з голодом. Чи могли вони порятувати людей в умовах страшного лихоліття? Представник незаможників Мусій Копистка – утілення порядності, розуму, розсудливості. У найскрутніші
Картини життя селян після встановлення радянської влади вражають злиденністю, приреченістю, спустошеністю. Увесь твір пронизує трагічне світобачення і світосприймання.
У злободенній п’єсі “Комуна в степах” драматург відтворив боротьбу частини селянства за нове життя.
У п’єсі “Прощай, село” осмислюються цінності людської особистості і драматизм боротьби за соціальне визволення. У центрі кожної п’єси Куліша – внутрішня драма людини, кинутої у вир випробувань. Село в драматурга постає без прикрас, без спрощення, у складній ситуації дійсності. Тим і вагомий доробок Миколи Куліша. Автор ставить у своїх творах питання, а розв’язувати їх доводиться читачам. Хто ми є? Для чого живемо? Чому ми жертви? Хто вершить над нами суд?..