Учнівський твір за поезією В. Симоненка
“Я б побажав тобі когось отак любити, ЯК я тебе люблю”… Такі слова може сказати тільки та людина, яка дійсно вміє любити. Бо слово “любов” стоїть поряд із словами “щирість”, “доброта”, “чесність”, “чуйність”, які завжди були, є і залишаться загальнолюдськими цінностями. Служіння вічному – святий обов’язок справжнього поета. Писати про найсвятіше з таким щирим і непідробним почуттям міг тільки талановитий поет, яким був і залишається в нашій пам’яті Василь Симоненко. Тематика творчості цієї людини
Я тебе не сприймаю за істину – Небо навіть і те рябе. Одчайдушну, печальну, розхристану, Голубу і безжально освистану – І таку я люблю тебе! Цілу гаму романтичних відчуттів викликають у наших душах поетичні
У час славетного відродження повертаються в Україну забуті імена, так як навесні летять додому перелітні птахи. Серед таких імен – ім’я Василя Симоненка. Поет прожив коротке, але яскраве життя. Один з найтала-новитіших виразників дум і прагнень рідного народу, своєї доби, Василь Симоненко і словом, і життям своїм ствердив загальнолюдські здобутки й ідеали, збагатив скарбницю культури.
Василь Симоненко відрізняється від інших своїм чітко вираженим кредо. У сонеті “Я”, написаному в 1959 році, молодий поет чітко сформулював своє поетичне кредо:
Не знаю ким – дияволом чи богом – Дано мені покликання сумне: Любити все прекрасне і земне І говорити правду всім бульдогам.
Сердечно і ніжно любив поет Україну. Але його чутливе серце не могло спокійно спостерігати будь-яке приниження навіть імені Батьківщини-матері. І тому деякі його строфи сповнені болю і. жагучої любові:
Не шкодуй добра мені, людині, Щастя не жалій моїм літам – Все одно скарби ті по краплині Я тобі закохано віддам.
Знамениті “Лебеді материнства” Василя Симоненка – своєрідний заповіт. Частина цього твору покладена на музику і стала піснею, що лунає як гімн синівської любові, людяності, патріотизму:
За тобою завжди будуть мандрувати Очі материнські і білява хата, І якщо впадеш ти на чужому полі, Прийдуть з України верби і тополі. Стануть над тобою, листям затріпочуть, Тугою прощання душу залоскочуть. Можна все на світі вибирати, сину, Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Інтимна лірика – особлива сторінка творчості Василя Симоненка. Вразливість його натури, щирість і чистота почуттів тут виявилися настільки сильно, що найпростішими, звичайними словами поетові вдалося виразити найпотаємніше. Любов несе не тільки щастя, а й нещастя, та все одно поет благословляє зливу почуттів, що освітили його душу.
Василь Симоненко кохав, як і жив – сильно, безоглядно. Він ніколи не зраджував своїх переконань, до останніх сил боровся проти бездушності й черствості.
Але правди в брехні не розмішуй, Не ганьби все підряд до пуття, Бо на світі той наймудріший, Хто найдужче любить життя.
Василь Симоненко – наргідна совість в українському письменстві. Не судилося його таланту розкритися вповні, але слово його – справжнє коштовне надбання. Поезія Василя Симоненка заворожує простотою, щирістю, глибоким проникненням в душу людини. Над поезією Василя Симоненка час не владний. Поет належить народові, а значить, і всьому світові, тому що народ безсмертний, як безсмертна і невмируща його мова, пісня, думка.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)