У пошуках сенсу буття – ВІХИ ЖИТТЯ ВІХИ ТВОРЧОСТІ

Лев Толстой 1828 – 1910

ВІХИ ЖИТТЯ ВІХИ ТВОРЧОСТІ

У пошуках сенсу буття

Л. Толстой народився 28 серпня (9 вересня) 1828 p. у маєтку Ясна Поляна, що неподалік від Москви. За походженням він належав до родової російської аристократії. Серед предків Толстого – князі Волконські, Трубецькі, Одоєвські, Голіцини. Генеалогічна гілка роду Толстих пов’язана з родинами Пушкіна й Тургенєва. Майбутній письменник рано осиротів: у два роки втратив матір, а в дев’ять років – батька. Узявши на себе турботи про хлопчика, трьох його братів і сестру,

тітка Т. Єргольська виховала дітей у традиціях сімейної любові, дружби й поваги.

1844 p., вирішивши стати дипломатом, Толстой вступає до Казанського університету на східне відділення, потім переходить на юридичний факультет. Невдовзі, незадоволений казенною системою викладання, він залишає університет і продовжує освіту самостійно, розширюючи знання в галузі літератури, історії, географії, музики, живопису, філософії, економіки, педагогіки. Згодом сучасники визнають Льва Миколайовича одним із найерудованіших людей своєї епохи.

Перший надрукований твір Толстого – повість “Дитинство” (1852) –

приніс авторові заслужений успіх. Потім було опубліковано “Отроцтво” (1854) і “Юність” (1857), які увійшли до знаменитої автобіографічної трилогії.

Подробиці. Розповідь про життя головного героя трилогії Ніколеньки Іртеньєва, десятилітнього хлопчика, а потім юнака, представлено як історію “становлення душі”, самовиховання й самовдосконалення; поступового змужніння характеру на ранніх етапах життя, що визначають долю людини і, за Толстим, є не лише найсвітлішим, найодухотворе – нішим і найщасливішим, а й найважливішим періодом людського буття, його основою.

Ще до створення першої частини трилогії, 1851 р., Лев Миколайович покинув родовий маєток Ясна Поляна й за порадою брата вирушив на Кавказ, де вступив на військову службу, в артилерію. Ці роки залишили помітний слід у його житті й творчій біографії. Кавказькі враження – воєнні сутички, знайомство з життям і фольклором народів Кавказу – багатоголосою луною відбилися у творчості Толстого. Другим “південним” періодом життя письменника стала участь у Кримській війні (1853-1856). Толстой був учасником Севастопольської оборони, воював на найнебезпечнішій ділянці фронту – четвертому бастіоні. За відвагу його було нагороджено орденом Анни четвертого ступеня і двома медалями.

До творів, написаних у цей період, належать нариси “Набіг”, “Рубання лісу”, “Севастопольські оповідання” (1855-1856). Особистість, людина розкриваються в них уже не в буденних життєвих ситуаціях, а в екстремальних воєнних умовах. Моральний кут зору в розмові про хоробрість, патріотизм, звитягу, аналіз психології і поведінки людини на війні визначили специфіку й неповторний характер “воєнної” прози Толстого. У змалюванні трагізму війни письменник досягнув вершин реалістичного опису.

У своїй палкій статті-рецензії, присвяченій “Дитинству”, “Отроцтву” й “воєнним” оповіданням Толстого, М. Чернишевський виділив дві визначальні риси творчої манери письменника: “чистоту морального почуття” та майстерність психологічного аналізу – уміння митця передавати найтонші нюанси переживань, змальовувати перехід одного почуття в інше, засобами художнього слова “відтворювати” перебіг психічного процесу. Такий метод психологічного аналізу, що сформувався вже в ранній творчості письменника, критик назвав “діалектикою душі”.

Тоді ж, у 50-60-х роках XIX ст., складається художньо-етична система Толстого, що еволюціонуватиме в наступні періоди його творчості. Хоча й не позбавлена внутрішніх суперечностей, система поглядів митця відзначалася послідовністю й оригінальністю. Впадає в очі наявність у ній постійного центру тяжіння всіх філософських, естетичних, етичних роздумів автора. Цей центр – ідея духовного зростання людської особистості, морального вдосконалення окремої людини й суспільства в цілому. Слово “самовдосконалення” можна вважати своєрідним етичним девізом як самого письменника, так і головних героїв його творів.

Nota bene правдивість, хоробрість, героїзм, доброта, щирість, відвертість, та про їхні антиподи – брехню, фальш, боягузтво, егоїзм, неробство, марнославство. Учення про “чесноти” одне з найдавніших. Воно простежується у філософії античних авторів Арістотеля, Платона, Епіктета, Сенеки, Марка Аврелія, у світоглядних системах французьких мислителів Паскаля, Монтеня, просвітителів Дідро, Руссо, Вольтера, у східній філософії Лао Цзи й Конфуція. Протягом усього свого життя Толстой вивчав творчу спадщину названих (і багатьох інших) представників світової філософської думки, які стали постійними супутниками його духовної біографії.

Ідейні шукання письменника набули реального втілення в його педагогічній діяльності. У Ясній Поляні й навколишніх селах Толстой відкриває понад двадцять шкіл, учителює, видає педагогічний часопис “Ясна Поляна”, виконує обов’язки мирового посередника. Саме в ці кризові для Росії роки Лев Миколайович багато розмірковує над питаннями соціальної перебудови Росії, створює проект передання поміщицької землі селянам і робить спроби здійснити цей план у власному маєтку, але зазнає невдачі.

Етапною у творчому плані для Толстого стала повість “Козаки” (1863). Основним змістом цього твору є переосмислення життєвих орієнтирів молодим аристократом Дмитром Оленіним, який у пошуках сенсу життя вирушає до далекої козачої станиці.

Протягом 1863-1869 рр. Толстой створює роман “Війнаі мир”, визнаний найвидатнішим твором в історії російської і світової літератури XIX ст. У зв’язку з виходом у Парижі перекладу цього роману І. Тургенєв писав редактору однієї з французьких газет: “Це великий твір великого письменника, і це – справжня Росія”. Історія “справжньої Росії” увійшла у творчість Толстого ще задовго до того, як був написаний перший рядок геніального твору. Вже у “воєнних” оповіданнях, у повісті “Козаки” відчутне прагнення письменника створити широку панорамну картину народного життя. Однак саме у “Війні і мирі” образ цілої країни, нації постав у монументальній величі й повноті, правда окремо взятої людини з її роздумами про долю держави, про хід історії, про минуле, теперішнє й майбутнє країни злилася з правдою народного світосприйняття. “Щоб твір був добрий, треба любити в ньому головну, основну думку… У “Війні і мирі” я любив думку народну, внаслідок війни 12-гороку…” – такі слова Л. Толстого записала в щоденнику його дружина.

На відміну від “Війни і миру” роман “Анна Кареніна”, написаний протягом 1873-1877 рр., звернений до сучасності. Розвиток подій у цьому творі сконцентровано навколо проблеми сімейних стосунків, любові та шлюбу, їхнього кризового стану в перехідну епоху російської історії.

Наприкінці 70-х – на початку 80-х років у духовному розвитку Л. Толстого стався злам, який відбився в оповіданнях-притчах для народу (“Чим люди живі?”, “Чи багато людині землі треба?”), у викривальній тенденції п’єс (“Влада темряви”, 1887; “Плоди освіти”, 1891) та інших творах.

Подробиці. Суть змін у своєму світогляді Толстой пояснив у низці публіцистичних статей, релігійно-філософських трактатів: “Сповідь” (1879-1882), “В чому моя віра?” (1884), “Так що ж нам робити?” (1886). “Зі мною відбувся переворот, який давно готувався в мені… Життя нашого кола – багатих, учених, – не тільки обридло мені, але втратило всякий сенс… Я зрікся життя нашого кола”, – писав митець. Перейшовши на позиції найбіднішого селянства, він висунув релігійно-етичне учення “очищеного” від викривлень християнства, свою програму оновлення особистості й суспільства на грунті теорії “непротивлення злу насильством”, філософії “опрощення”, яка пропонувала людині задовольнятися необхідним, жити лише своєю працею, виявляти милосердя й любов до ближнього, бути ближче до природи, землі, селянського побуту. Намагаючись підтвердити життєвість свого вчення власним прикладом, письменник господарював у Ясній Поляні, орав землю, косив траву, мурував печі, рубав дрова. Дещо міфологізований образ Толстого-трударя втілений на картині І. Рєпіна “Толстой на ниві”, яка демонструвалася на XVI Пересувній виставці 1888 р. і набула величезної популярності серед прихильників таланту письменника.

Останні роки життя Л. Толстого – це титанічна робота духу, невтомні пошуки нових форм у мистецтві, активна публіцистична й громадська діяльність. Центральним твором “пізнього” періоду творчості письменника став роман “Воскресіння” (1899). Євангельське “воскресіння” розкриває сутність авторської концепції “оновлення” не лише окремої людини, а й усього народу, всієї країни та, зрештою, усього світу на грунті соціальної справедливості й християнської моральності. Життєвий епізод, який було покладено в основу романного сюжету, автор почерпнув із судової хроніки.

Подробиці. Початку твору, першим його фразам, за якими, мов за камертоном, настроюється весь твір, Толстой надавав особливого значення. Роман розпочинається картиною весни – явища, яке щорічно повторюється і завжди є новим у кругооберті життя. Так в оповідь входить тема “воскресіння”, “оновлення”. Рядки про природу, що прокидається після довгого зимового сну, звучать прелюдією до розповіді про воскресіння людської особистості. Однак цей чудовий весняний пейзаж, сповнений відчуттям пробудження й потягу всього живого до світла і сонця, різко контрастує із зображенням людських дій, що суперечать законам природи: люди калічать, спотворюють землю, димлять кам’яним вугіллям і нафтою, виганяють з міст тварин і птахів.

Один із шедеврів толстовської прози, улюблений твір самого автора, повість “Хаджи-Мурат” (1904) було створено значною мірою під впливом кавказьких вражень. Головний герой повісті – Хаджи – Мурат – історична особа, учасник релігійно-національного руху “газават”, права рука ватажка горців Шаміля. Зміст твору – це трагічна історія Хаджи-Мурата, який мріяв про особисту свободу й свободу для свого народу.

У стані душевної тривоги, розгубленості, розладу з оточенням Толстой на вісімдесят третьому році життя залишає Ясну Поляну. Письменник мав намір їхати на південь, потім, ймовірно, за кордон. Застудившись дорогою, він помер на станції Астапово 7 (20) листопада 1910 р.