У чому щастя Попелюшки
1697 року у Франції вийшла перша збірка казок Шарля Перро. Виявляється, цей державний муж, поет і критик, академік Французької академії, затоплювався народними оповідками і розважав ними королівський двір. Але Шарлю Перро здавалося, що казка – це несерйозний жанр, тему він говорив, що Казки писав його син, а він сам тільки вигадував до них стислі і змістовні повчання. Книга Шарля Перро “Казки моєї матіньки гуски” є першою збіркою конкретного автора (саме цим відрізняється авторська казка від народної). Так Шарль Перро став одним із засновників
Кожна, ДІвчинка мріє опинитись на місці Попелюшки – головної героїні казки Шарля Перро “Соболевий черевичок”. Добра, незлобива, ніжна, ну і, звісно ж, дуже вродлива – “вся в матір, найкращу жінку в світі”. Вона нісоли не намагалась “віддячити тією ж монетою” своїм сестрам, які шузували з неї. Сестри знали, шо в неї хороший смак – і завжди раїились, у що одягтись, просили робити зачіски, але рівнею її не вважали. Попелюшка мила посуд, прала білизну, виконувала всю чорну
До себе в палац і віддала заміж за двох молодих вельмож. Попелюшка покірно терпіла всі кривди і ніколи не наважувалась поскаржитись батькові. Але сестри та мачуха ніби ще сильніше ненавиділи її за те, що вона і в цьому не схожа на них – адже вони точно не втратили б нагоди поглузувати над кимсь і зробити щось погане.
Саме за її доброту, щирість дівчині усміхнеться доля. Попелюшка не вимагає у долі винагороди, вона лише мріє – і мрії здійснюються. Попелюшка таки знаходить свою ниточку щастя серед клубка проблем і перешкод, що заважали їй, отримує винагороду – прекрасну сукню, соболеві черевички, але, звичайно, не тільки вони допомагають їй здобути головне – Кохання прекрасного принца. Попелюшка перетворилась на “найвродливішу у світі” принцесу, якою захоплюються, яку прагнуть наслідувати усі, навіть сестри і мачуха, одружилась із принцом. Та чи всі б дівчата поводили себе так само на місці Попелюшки? Чи всі витримали б знущання мачухи та сестер? Чи вибачили б їм після всього, що сталося?
Чи багато з нас змогли б на місці Попелюшки пробачити всі кривди та образи, що завдала їй її “рідня”? Навіть якщо дехто з нас не помстився б їм під час проживання під одним дахом, то точно не забув би нічого. Адже легко сказати, але важко дійсно налаштувати свою душу на добрі почуття до людей, які тебе кривдили. Хоча б просто віддати їм все, що їм належить за справедливістю.
Давайте замислимося над мораллю, завуальованою між рядками цієї казки: хіба не приховане в ній бажання навчити людей вибачати один одному? Вибачати не тільки на словах, але й у душі. Незлостиво ставитись один до одного, бути шляхетними, добрими. За образом Попелюшки стоїть ідеал, надзвичайно чітко і влучно змальований автором цієї казки. Кожен з нас має прагнути до цього ідеалу. Чим ближче ми стоїмо до нього, тим лагідніше ставиться до нас доля. Адже наше щастя залежить від наших вчинків, як від добрих, так, і від поганих. Тож щоб знайти свою рятівну ниточку Аріадни у клубку життя, треба змінювати свій характер, навчитись стійко переносити незгоди і неувагу долі. Вона все ж таки колись повернеться до нас і посміхнеться своєю чарівною посмішкою, від сяйва якої на стінах будуть танцювати золотаві відблиски.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)