У чому проявляються парадокси особистості Печорина? (По романі М. Ю. Лермонтова “Герой нашого часу”.)
У чому проявляються парадокси особистості Печорина? (По романі М. Ю. Лермонтова “Герой нашого часу”.) Роман “Герой нашого часу”, вийшовши у світло, викликав суперечливі судження серед читачів. Образ Печорина був для них незвичний. У передмові Лермонтов дає своє пояснення цьому: “Отчий же цей характер… не знаходить у вас пощади?
Уж чи не тому, що в ньому більше правди, ніж би ви того бажали?” Такою передмовою Лермонтов сам указав на реалістичний підхід до Головної проблеми свого творчеств проблемі особистості й суспільства.
Центральне завдання роману розкрити глибину образа Печорина. Уже із самої композиції роману нам стає видна безцільність його життя, дріб’язковість і непослідовність його дій. Повести в романі розташовані не в хронологічному порядку, між ними немає видимого сюжетного зв’язку
Це як би уривки життя. Але в той же час, вони покликані показати різні риси печоринского характеру. В “Беле”… У повісті “Тамань” Лермонтов застосував
” Максим Максимыч” це як би кінець кола: Печорин виявився у вихідній точці, всі їм вичерпано й випробувано. Глибина внутрішнього миру, і в той же час негативні риси Печорина, мотиви його дії найбільше яскраво розкриваються в “Князівні Мері”. У цих повістей’ є й ще одна немаловажна функція: показати відчуженість Печорина від людей. Поміщаючи героя в різні умови, у різне оточення, Лермонтов хоче показати, що Печорину вони далекі, що йому немає місця в житті, у якій би обстановці він не виявився
Породження суспільства, Печорин у той же час відщепенець, шукач, позбавлений грунти, тому він не підпорядкований ні традиціям, ні моральним нормам того середовища, звідки він вийшов, так і тієї, у яку попадає. Того, що не шукає, там немає. Його, подібно лермонтовскому “Вітрилу”, тягне до незвичайних тривог і небезпек, тому що він повний діючої енергії. Але він направляє свою активну волю на пересічні обставини, для яких вона стає руйнівною. Звеличення своєї волі й своїх бажань, спрага влади над людьми цей прояв розриву між його прагненням і життям, воно шукає вихід своєї незатребуваної енергії
Але “дивовижний мир тривог і битв”, що він шукає, не лежить у буденному житті, його там немає. Є чи в Печорина ціль? Так, він шукає щастя, маючи на увазі під ним “насичену гордість”. Напевно, він має на увазі славу, тобто визнання суспільством його цінності й цінності його дій. Але, як я вже говорила, його справи крейди, а мети випадкові й незначні
Характерною рисою Печорина є рефлектирующее свідомість, що є наслідком розриву між бажаним і дійсним. Найбільше глибоко ця рефлексія проявляється в “Князівні Мері”, у щоденнику Печорина. Його характер розкривається в різних настроях і в різних ситуаціях. Печорин осмислює й засуджує своєї дії
Він бореться не тільки з іншими, але насамперед із самим собою. Але в цій внутрішній боротьбі також укладена єдність особистості Печорина, без її він не був би таким неординарним характером, боротьба потреба його могутньої натури. Серед багатьох проблем роману є й така, як відносини між людиною “природним” і “цивілізованим”. Контраст Печорина й горців допомагає нам зрозуміти деякі риси його характеру. Горці (Білий, Казбич) натури цільні, як би монолітні й цим вони залучають Печорина.
На відміну від них, він раздираем страстями й протиріччями, хоча неприборкністю своєї енергії схожий на “дітей природи”. У повісті “Фаталіст” також проявляється подвійність і суперечливість Печорина, але в іншому аспекті аспекті співвідношення в ньому західної й східної людини. У суперечці з Вуличем щодо приречення, він виступає як носій критичного мислення Заходу. Печорин відразу задає Вуличу таке питання “Якщо точно є приречення, те навіщо ж нам дана воля й розум?” Сліпій вірі Вулича він протиставляє вольовий акт, кинувшись на козака Алл С о ч. Р Уубийцу.
Але Печорин людина росіянин, хоча і європеїзований. Незважаючи на свій критицизм, він говорить Вуличу, що той незабаром умре, що на його особі є “дивний відбиток неминучої долі”. Але “Фаталіст” все-таки відбиває діюче світосприймання Печорина, що хоче повставати проти долі, грати з життям і смертю
У цій повісті звучить гіркота туги за великою дією, що завершує рішення все того ж завдання розкриття образа героя. Печорин виявляє собою продовження традиції, зображення “зайвих людей”. Поняття “зайвих” людей припускає неможливість їхнього включення в реальну суспільну практику, їх “соціальну непотрібність”. Тип зайвої людини відбиває особливості взаємин передової дворянської інтелігенції собществом.
Але Печорин відрізняється від інших “зайвих” людей сполученням психологічних переживань. В “Думі” Лермонтов написав точні рядки: “И життя вуж нас млоїть, як рівний шлях без мети, як бенкет на святі чужому”. Ці слова повною мірою розкривають нам внутрішній мир Печорина. Він герой свого часу, але нам не просто цікаво заглянути в душу героя: проблема особистості, пошуки сенсу життя, свого місця на землі це питання Вічності
Тому роман “Герой нашого часу” актуальний і зараз.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)