“Тяжко мені, братцю, згадувати…” (за оповіданням М. Шолохова “Доля людини”)
“Тяжко мені, братцю, згадувати…”
(за оповіданням М. Шолохова “Доля людини”)
Відчуваючи свій моральний борг перед російським солдатом та його великим подвигом, Шолохов у 1956 році написав своє відоме оповідання “Доля людини”.
Історія Андрія Соколова, який уособлює національний характер та долю цілого народу, за своїм історичним обсягом є романом, що вмістився у межі оповідання. Головний герой твору був червоноармійцем у громадянську війну, став робітником у роки передвоєнних п’ятирічок, а з третього дня нападу
Тільки у трагедії можна пізнати справжню ціну людини. Знищивши щастя Андрія Соколова, війна не змогла зруйнувати його людяність. Любов до людей, до життя, доброта та співчуття виявилися настільки великими, що Андрій знайшов у собі сили простягнути руку допомоги іншому знедоленому – маленькому хлопчику “зі
“Що чекає на них попереду?” – запитує себе письменник, сподіваючись, що цей російський чоловік витримає всі труднощі і виховає гідною людиною малого Івана. Андрій здатен віддати хлопчику, якого він взявся виховувати як рідного сина, усю нерозтрачену силу своєї батьківської любові. Його рідний син Анатолій вже у 20 років був капітаном, мав шість орденів та медалі. Андрій дуже пишався своїм сином, який перевершив батька. Але не судилося Андрієві пожити з Анатолієм у мирні роки, поняньчити онуків, як мріялося тихими ночами. У день перемоги, 9 травня, Анатолія вбив німецький снайпер.
Поклик людини – подолання трагедії навіть у самій трагедії. Життя людини, доля її народу – живий приклад новітньої історії, що закликає людство до мужності. Цей заклик у повний голос звучить в оповіданні Шолохова “Доля людини”, де рука героя протягнена дитині, новим поколінням.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)