Творчість Лесі Українки – видатне явище світової культури
Розмірковуючи про внесок Лесі Українки в скарбницю світової культури, Олесь Гончар згадував про “сміливі мандрівки” поетеси “в різні часи, до різних народів”, підкреслюючи, що попри їх велику цінність “важливіше те, що, беручи навіть відомі мандрівні сюжети та відстояні у віках міфологічної місткості характери, вона трактувала Тх щоразу по-своєму, надавала їм нової глибини, оригінальної філософської наповненості, поетичної свіжості. Дмитро Павличко сходження Лесі Українки на вершини світової слави пов’язував із опануванням
Поет-лірик, автор ліро-епічних поем, драматург-новатор, прозаїк, публіцист, критик – такі грані художнього таланту Лесі Українки. З її іменем в українську літературу ввійшов п. исьменник-громадянин, письменник-патріот, співець осяйних ідеалів людства. Поетеса свідомо поставила свою творчість на служіння знедоленому народові. З цією
Промінням ясним, хвилями буйними, Прудкими іскрами, летючими зірками. Палкими блискавицями, мечами.
Глибоко усвідомлюючи силу поетичного слова, Леся Українка невтомно удосконалювала свою мистецьку техніку. Дослідники зазначають, що її стиль був точним відбиттям її світогляду. У віршах поетеси – запал і завзятість, нагромадження образів, порівнянь, докорів, погроз, обіцянок, віщувань, жалю, надій, гніву… У них – всі почуття, всі пристрасті людського серця. Недарма лірику Лесі Українки називають вогненною. Іван Франко мав підстави ще в 1898 р. сказати: “Від часу Шевченкового “Поховайге та вставайте, кайдани порвіте” Україна не чула такого сильного, га-рячого та поетичного слова, як із уст сеї слабосилої, хворої дівчини… Україна, на наш погляд, не має поета, щоб міг силою і різносторонністю свого таланту зрів-нятися з Лесею Українкою”.
За пафосом творчості, за характером поетичної індивідуальності Лесі Українці був особливо близьким Байрон. Намагаючись ознайомити українського читача з перлинами європейської поезії, вона перекладає не тільки його лірику, а й твори Данте, Шекспіра, Гюго, Гейне, Міцкевича, Надсона. Захопившись образом Прометея, українська поетеса студіює творчість багатьох письменників, які опрацьовували давньогрецький міф,- Есхіла, Софокла, Овідія, Горація, Вольтера, Гете, Байрона, Леонардо. Вважала, що справжні митці зобов’язані осягнути художні здобутки людства. В одному з листів до Старицького вона писала: “Моя власна робота була б мені тричі тяжча тепер, якби прийшлось працювати на непочатому перелозі, на неораній ниві”. Звичайно, вона при цьому розуміла не тільки здобутки літератур європейських народів, а й внесок українських поетів, зокрема Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, Михайла Старицького, Івана Франка в скарбницю всесвітнього письменства.
Широкі, міцні контакти єднають драматургію Лесі Українки з творчістю багатьох європейських письменників. Скажімо, драматична поема Кассандра своєю тематикою перегукується з трагедіями давньогрецьких авторів, з творами Фрідріха Шіллера. Задум драматичної поеми У пущі виник під впливом студіювання творчості Джона Мільтона. Драма “Камінний господар” є однією з художніх версій світового сюжету про Дон Жуана, який опрацьовувався Жаном Батістом Мольєром, Проспером Меріме, Олександром Пушкіним.
Художня проза і публіцистика української письменниці порушували наболілі проблеми суспільного життя на зламі сторіч, до яких зверталися Іван Франко, Михайло Коцюбинський, Володимир Винниченко.
Художня спадщина Лесі Українки належить не тільки українському народові, а й входить до всесвітньої скарбниці художнього слова. Твори поетеси перекладені багатьма європейськими мовами. Вони систематично видаються, ретельно досліджуються науковцями. Твори нашої геніальної письменниці складають ті вічні книжки, що витримують найскладніші випробування – іспит часу.
ЛЕСЯ УКРАЇНКА “ДАВНЯ ВЕСНА”
Була весна весела, щедра, мила, Промінням грала, сипала квітки, Вона летіла хутко, мов стокрила, За нею вслід співучії пташки! Все ожило, усе загомоніло – Зелений шум, веселая луна! Співало все, сміялось і бриніло, А я лежала хвора її самотна. Я думала: “Весна для всіх настала, Дарунки всім несе вона, ясна, Для мене тільки дару не придбала, Мене забула радісна весна”. Ні, не забула! У вікно до мене Заглянули від яблуні гілки, Замиготіло листячко зелене, Посипались білесенькі квітки. Прилинув вітер, і в тісній хатині Він про весняну волю заспівав, А з ним прилинули пісні пташині, І любий гай свій відгук з ним прислав. Моя душа ніколи по забуде Того дарунку, що весна дала; Весни такої не було й не буде, Як та була, що за вікном цвіла.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)