Творча історія – ЗЛОЧИН І КАРА”
ФЕДІР ДОСТОЄВСЬКИЙ (1821-1881)
“ЗЛОЧИН І КАРА” – ФІЛОСОФСЬКИЙ ПОЛІФОНІЧНИЙ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ РОМАН
Творча історія
Роман “Злочин і кара”, як для Твору такого значного обсягу, був написаний досить швидко – лише за рік. Автор розпочав роботу над ним у курортному німецькому місті Вісбадені, де перебував на лікуванні в 1865 p., а вже через рік надрукував у журналі “Вісник”. Проте задум твору виник набагато раніше. За спогадами Аполлінарії Суслової, знайомої Достоєвського, у 1863 р. вони обідали в туринському готелі,
Як свідчать листи письменника, у цьому творі об’єдналися дві самостійні сюжетні лінії і обидві вони
Інша сюжетна лінія, яку розробляв Достоєвський, виникла восени 1865 р. Спочатку він вирішив писати роман як сповідь головного героя (він тоді мав ім’я не Родіон, а Василь) і від першої особи. Потім переніс оповідь у минуле, утіливши її у формі спогадів цього героя під час суду (“я під судом і все розповім”). Проте сюжетна схема утворилася вже тоді: студент, виключений з університету за несплату за навчання, наважився на вбивство, для того щоб зробити щасливою свою сім’ю, а потім мав намір жити чесно. Однак хіба це можливо після вбивства? Не наважуючись назвати вбивство злочином, він ховається за туманний термін “вчинок”, але така гра слів не міняє жахливої суті ганебного явища. Тогочасний Петербург часто вражали газетні повідомлення: то студент Данилов убив лихваря і його служницю заради грошей, то ще якийсь інтелігент організував банду фальшувальників грошей. За свідченнями сучасників, Достоєвський почув історію про виключеного з університету студента, який убив на великій дорозі поштаря й пограбував поштову карету. Тоді російська громадськість була шокована як самими цими подіями, так і тим, що злочинцями були інтелігенти, “носії духовності”. Щось неначе надломилося, “розкололося” (чи не одне з тлумачень походження прізвища Раскольников?) у тогочасній суспільній свідомості.
Федір Достоєвський так і не завершив жодного з цих рукописів, натомість швидко написав роман “Злочин і кара”. У процесі роботи над твором дві самостійні сюжетні лінії переплелися, повість “одного героя” стала “багатогеройним” романом, який набув поліфонічного звучання. Твір перетворився на фундаментальне соціальне, психологічне й філософське дослідження надзвичайно складних і важливих (не лише для тогочасної Росії, а й для всього людства впродовж його історії) проблем. Письменник так сформулював ключові питання твору: що таке людина? що штовхає її на злочин? що є справжнім покаранням для злочинця? як ставитися до войовничого індивідуалізму? що буде потім, тобто яким стане світ, утративши моральність, з розірваними зв’язками між людьми? де шукати вихід, якщо життя загнало людину в глухий кут? “Повість, що я зараз пишу, – зазначав митець, – буде, можливо, найкращою з усього, що я написав”. І як свідчить творча історія цього роману і його вплив на перебіг світового літературного процесу й філософської думки, він не помилився.