Твір за поемою “Кавказ” Тараса Шевченка
Поема “Кавказ”, що була написана Т. Шевченком у “1845 році,- вершина політичної поезії. Тематично та ідейно вона пов’язана з поемою “Сон”. Намічена в “Сні” тема викриття царизму, як носія колоніального гноблення народів, стає провідною у складному ідейно-тематичному комплексі “Кавказу”. Ми часто називаємо “Кавказ” поемою, мабуть, через ту масштабність Шевченкових понять “людина – народ”; насправді, за жанром цей Твір, швидше,- вірш-роздум, інвектива. У творі немає сюжету в розумінні становлення характерів
Але значущість висунутих у “Кавказі” ідей, масштабність узагальнень, широта охоплення найтиповіших обставин самодержавно-кріпосницької системи дають підстави називати твір політичною, сатиричною поемою, в якій в одно художнє ціле поєднані й сатира на самодержавство, і гімн волі, й реквієм другові, що загинув.
Поема “Кавказ” присвячена Якову де Бальмену – щирому приятелеві Шевченка, який загинув на Кавказі у війні проти горців
Крім початкових рядків “За горами гори хмарою повиті”, у поемі немає поетичних описів кавказької природи. В уяві поета-гуманіста Кавказ вимальовується країною, де гори “засіяні горем, кровію политі”.
З Кавказом пов’язаний міфічний образ Прометея, оригінально переосмислений поетом. Шевченків Прометей – це не окремий титанічний герой-богоборець, що для порятунку людей від мороку і темряви віддав їм вогонь, викрадений у Бога, і за це прикутий до кавказької скелі й покараний на вічні муки. Прометей у Шевченка-це народ, безсмертя Прометея – безсмертя народу, де гранично узагальнений символ нескореності народу і невмирущості його волелюбних прагнень.
Одразу після заспіву йде монолог, звернений до Бога. Збірний ліричний герой (“ми”, “нам”) немов не наважується “стати на прю”, а насправді засуджує “діла” Бога, внаслідок яких “кати знущаються над нами, а правда наша п’яна спить”. Правда у Шевченка синонім волі. Вона спить, а “нам тільки плакать, плакать, плакать і хліб насущний замісить кровавим потом і сльозами”.
А справжня правда полягає в тому, що все в суспільстві залежить від людей.
Шевченків “Кавказ” по-своєму поглиблює викривальний пафос і характеристику самодержавно-кріпосницької системи. Карбованість поетичного рядка, філософська глибина думки досягаються завдяки точності слововживання. Для зображення потворності й огидності самодержавства Шевченко використовує засоби контрасту й антитези (“І од глибокої тюрми та до високого престола – усі ми в золоті і голі”), політичну метафору (“Довелось запить з московської чаші московську отруту!”), персоніфікацію (“правда наша п’яна спить”), повторення ключового слова (“нам тільки плакать, плакать, плакать…”).
У заключній частині твору поет показує тих, хто в “неутомлених” поклонах возносить хвалу Богові, від них Бог згодом прийматиме в дар не лише “кражу”, “війну”, “кров”, а і “з пожару вкрадений покров!”. Звинувачення пронизує увесь твір, стає гостросатиричним, нищівним, викривальним.
Афористичним став вислів Шевченка “Лягло костьми людей муштрованих чимало”, яким засуджуються загарбницькі війни, жертвами яких стають солдати.
Поема “Кавказ” вражає своєю художньою довершеністю. Про Т. Шевченка Момбелі писав, що це “справжній поет, поет з почуттям, поет із натхненням”. Великий Кобзар був першопроходцем нових тем, нових образів. Він примушує замислитися над суттю художніх відкриттів, шляхів до них, над таїнством творчості.
Прометей – символічний образ нескореного народу (за поемою Т. Шевченка “Кавказ”)
Постать Т. Шевченка, його справді подвижницьке життя гідні подиву, пошани і вдячності. Його слово переходило державні кордони, бо мало найвищу візу – візу генія. Слово Шевченка від початку до кінця написане любов’ю до всіх народів, до всіх людей на Землі.
Викриттям жорстокої колонізаторської політики Росії і закликом до повалення царизму сповнена поема Т. Шевченка “Кавказ”, написана у формі революційно-викривального ліричного монологу.
У творі поет підносить дві взаємозв’язані образні Теми – розвінчування загарбницької політики царського самодержавства і уславлення волелюбного духу народів Кавказу й усіх народів світу.
Поема починається похмурим пейзажем гір, засіяних людським горем. За цим народнопоетичним метафоричним образом засіяння горя і сліз поет у контрастах подає символічні образи зажерливого орла і невмирущого Прометея:
Споконвіку Прометея
Там орел карає,
Що день божий добрі ребра
Й серце розбиває.
Розбиває, та не вип’є
Живущої крові, –
Воно знову оживає
І сміється знову. Безперечно, образ Прометея – символ народної сили, що не вмирає, образ орла – символ російського самодержавства, що веде загарбницьку війну. Власне, з цих двох символів і розвиваються дві взаємопов’язані й протиставлювані теми. Кожний з образів яскраво вимальовується через протиставлення один одному, зокрема, жорстокість одного (орла) і живучість іншого (Прометея).
Переосмислення власної назви Прометей – імені міфологічного героя – бога-борця,- поет веде далі: через приховане порівняння з’єднує єдиним поетичним смислом зі словами “душа наша”, “воля”, а в кінці вступної частини зі словом “Бог” як визначення найвищої народної справедливості, що образно формулюють духовний світ народу. Отже, у власній назві Прометей здійснюється узагальнення сили волелюбного народного духу, який протиставляється безсиллю царя і царизму.
І неситий не виоре
На дні моря поле.
Не скує душі живої
І слова живого.
Не понесе слави Бога,
Великого Бога.
Натхненно і непереможно звучать слова поета: “Не вмирає душа наша, не вмирає воля”. Звернімо увагу на епітет “наша”. Поет тут говорить про всі поневолені народи Росії, від імені всіх трудящих він висловлює свій гнів і ненависть до царизму і цим підкреслює спільність долі всіх трудящих:
Кати знущаються над нами,
А правда наша п’яна спить.
І все ж поет вірить, що справедливість восторжествує:
Встане правда! Встане воля!
Метафоричними образами поет викриває загарбницьку політику царизму:
Лягло костьми
Людей муштрованих чимало.
Щоб висловити невимовне горе і страждання народу, поет використовує гіперболічний образ сліз, крові:
А сльоз, а крові?
Не ріки – море розлилось!
Поет вірить у перемогу горців, тому проголошує:
Борітеся – поборете!
Слово поета сповнене пристрасної оповіді про те, що діялося на Кавказі.
У наш час Росія продовжує політику “наведення конституційного порядку”, залучаючи до ганебної справи свою армію. Черговою жертвою такого “порядку” стала Чечня… Народи відстоюють свою незалежність. А сині гори так і залишилися нескореними понині…
(1 votes, average: 5.00 out of 5)