Твір роздум На все життя
У парку – високі гірки і вузькі стежки. Кататись тут треба вміло, так і дивись: або в кучугуру звалишся, або об дерево розіб’єшся. Та Валерика це не лякало. Він сміливо спускався з гір, вивертався між дерев, як білка.
Розчервонілий і щасливий, він гасав по парку. Зривався вниз і стрімголов поміж. дерев мчав, аж вітер шумів у вухах. Справді лижі слухалися його руху, а пухкий сніг немов розступався перед хлопцем. Інколи гілки дерев боляче били по обличчю, але хіба на це треба було звертати увагу? Якщо вже він забув і за книжки, і за домашнє завдання,
Валерик вихором мчався поміж дерев, ще й палицями відштовхувався. Він наперед бачив кожне дерево, обминав його, спрямовуючи лижі в білі просвіти. І раптом мало не налетів на гранітний постамент. На невеликій галявині Валерик швидко обернувся, підняв вище голову і побачив вгорі постать хлопчика. Такий знайомий, у гімназичній куртці, сидів на лаві, тримаючи в руках розгорнуту книгу, Володя Ульянов і задумливо дивився в парк.
Валерик, мов зачарований, стояв перед скульптурою. Він не міг відірвати очей від рідної постаті юного Леніна. Ленін сидів над розкритою
Валерику стало соромно. Як же це він міг так, не виконавши завдання, на лижах кататися? А ще піо” нер, ленінець. Хіба ж можна ленінцем бути один день чи місяць? Ленінцем стають на все життя.
Валерик швидко зняв з ніг лижі, зв’язав їх докупи і закинув на плечі. Тільки тепер відчув себе вільніше,
Він негайно піде додому і насамперед виконає домашнє завдання.
Ще раз пильно заглянув Іллічеві в очі. йому раптом здалося, що Володя Ульянов посміхнувся до нього і підбадьорив: “Правильно, Валерику…. Треба вчитись… вчитись і вчитись… Запам’ятай це на все життя”.
Валерик відриває зачарований погляд від дорогої скульптури і повільно рушає з парку. Глухо гомонять дерева, дзвінко лунають дитячі голоси. Та нічого не чує Валерик. Для нього на весь світ звучать одні слова:
– Буду таким усе життя!
Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину