Твір – роздум Моя зустріч з “Велесовою книгою”
Нещодавно на уроці української літератури я познайомилася з дуже цікавою пам’яткою нашого народу – “Велесовою книгою”. Вона була знайдена в хаті білого офіцера. “Велесова книга” має вигляд пронумерованих дощечок, на яких вирізаний текст. Деякі дощечки “Велесової книги” розповідають про життя праслов’янського народу у давні часи, коли території, на яких жив праслов’янський народ, постійно займали різні кочові племена – кімерійці, скіфи, сармати. Вони поневолювали праслов’ян, грабували і вбивали людей. Але
На інших дощечках “Велесової книги” написано про те, що на цій території жив хліборобський народ – орії (чи арії). їхнім символом був образ Матері-Птиці, яка оберігала і захищала оріїв від усіх лих і якій орії поклонялися. “Велесова книга” дуже докладно розповідає про життя праслов’янського народу. Вона детально описує події, які сталися з нашими пращурами у давні часи. “Велесова книга” допомогла мені більш докладно дізнатися про життя моїх пращурів-праслов’ян. Вона
Оповіді про богів Велеса, Перуна, Сварога, Даждьбога, Хорса, Ярила, про Дніпро, Дон і нашу землю оповиті щирістю й поетичністю народного світогляду. Ось як про край прадавніх українців написано на четвертій дощечці: сини Орія вирушають у землі, де течуть “мед і молоко”. На шістнадцятій дощечці написано про широченну Рай-ріку, що тече до моря. Це про Дніпро. На п’ятнадцятій сторінці “дерев’яної книги” оспівані перемоги праведного Кия і Києва-града. На одній дощечці є такі слова: “А греки, хотячи охрестити нас, аби ми забули своїх богів, сподівалися, що в такий спосіб вони навернуть нас до себе та зроблять з нас невільників”. Значна частина дослідників, посилаючись на ці слова, ввжає, що “Велесова книга” – це оборона віри предків, це – клич на захист давніх духовних святинь. Русам доводилося багато воювати, щоб не потрапити у рабство. Вони виявляли велику мужність у боротьбі й терплячість та наполегливість. “І була та боротьба і битва велика тридцять літ,- пишеться на сьомій дощечці.- І римляни, знаючи, які ми відважні, коли боремося за життя, полишили нас. …Так і греки хотіли підкорити нас… і ті полишили нас у спокої”. І ще є одна приваблива думка у цій книзі: краще торгувати, аніж воювати.
Скільки страждань випало на долю нашого народу! Назавжди увійшла в історію боротьба нашого народу проти турецько-татарських орд, які в XV-XVІІ століттях плюндруі вали українські землі, забирали людей у рабство. Знаємо ми “Пісню про Байду”, “Думу про козака Голоту”, де оспівуються захисники народу – сміливі, відчайдушні козаки, які не боять-і ся “ні огня, ні меча, ні третього болота”. Хоробро вступаючи ві поєдинок з багатим татарином і з турецьким султаном, народні герої завжди перемагають, бо вони боронять свій край,1 чужого вони не займають, але і свого на поталу не віддають:
То гуляє козак Голота, погуляє, Ні города, ні села не займає.
Прославляючи своїх захисників, народ вірить у їхню нездоланність. Доба боротьби українців проти польської шляхти теж висвітлена в думах і піснях. Дума “Хмельницький і Барабаш” розповідає про вірність козацькій присязі, про відданість Ук-раїні. Гетьман Барабаш хотів умовити Хмельницького, чиги – ринського полковника, побрататися з ляхами. Але Хмельниць – ! кий зрозумів, що це зрада, і покарав Барабаша. Кінець думи – це оспівування народного героя:
Ей, пане, пане Хмельницький Богдане Зиновію, Наш батю, полковнику чигиринський! Дай, господи, щоб ми за твоєї голови пили й гуляли, А неприятеля під ноги топтали. У пісні “Зажурилась Україна, бо нічим прожити” передається горе України, землі якої витоптали турецькі орди. Пісня сповнена войовничого запалу і віри, що буде розбитий “вражий турок”. Пісня “Ой Морозе, Морозенку” – це слава герою-за-хиснику, що загинув за свою Україну.
“Велесова книга” дає своїм читачам не лише знання з історії, а й приносить естетичну насолоду поетичними образами Птиці-Матері, Матері-Слави, Обідоносиці та іншими, символічністю й метафоричністю висловів, патріотичною наснагою. Таємниці “дощечок” ще чекають своїх дослідників.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)