Твір-опис за картиною В. Г. Перова “Мисливці на привалі”
Стебла скошених трав стирчать навсібіч, наче неголена величезна борода.
На цій галявині сіли відпочити три мисливці. Видно, що полювання вдалося на славу. Рушниці, мисливський ріжок, патронташ розкидано в безладді, бо мисливці втомилися і хочуть відпочити перед поверненням додому. Вони не звертають уваги на собаку, який щось винюхує у кущах.
На привалі саме час згадати вдалі, яскраві моменти полювання, неймовірні пригоди, правдиві або вигадані. Найпевніше зараз один із мисливців розповідає чергову небувальщину. Жестами він хоче посилити
Він у центрі картини. Тим часом мисливець, що чухає вухо, регоче про себе і ніби всім своїм виглядом проказує: “Що це він вигадує!” Його зім’ятий і драний картуз зсунувся набік.
А насправді, що міг вигадати оповідач-мисливець? Мимоволі
Хоч би там що, але нам теж стає цікаво в компанії цієї трійці. Адже Перов так талановито написав картину, що глядачу здається, нібито він сам сидить поруч із мисливцями, переймається загальним настроєм. Запал оповідача не може остудити навіть прохолодна погода, хоч далеко не нові кожушки напевно не дуже гріють. У небі летять качки, стрімко насуваються сутінки.
Мабуть, в цьому місці мисливці і заночують, адже з усього видно, що вони нікуди не поспішають. Попереду ніч – найблагодатніший час для мисливських розповідей біля багаття, що жевріє.