Твiр на тему “Проблема морального вибору людини” за поемою I. Я. Франка “Iван Вишенський”
Дуже складно відповісти на питання, чи має право людина вважати себе повністю вільною від складних проблем життя своїх співвітчизників і заради врятування своєї душі відокремитися від свого народу, що потерпає у біді, остаточно вирішивши для себе, що:
“Щезло все, дрібне, болюще,
Що чуття в душі ворушить
І увагу відвертає
Від найвищого єства.”
Але насправді це рішення сиає отстнім і чи варто відмовитися від “єдиного бажання вічного спокою” та відкинуте все, що змогло ранити душу: “невдяка, непокірність і зневага,
Саме ці питання постають перед головним нероєм поеми І. Франка “Іван Вишенський”, саме цей моральний вибір налить йому зробити. За історичною розповіддю, яка ведеться в цій поемі, читач відчуває досить широке розкриття достатньо важливої для суспільства філософської проблеми, яка включає в себе патріотичний обовязко та безмежну любов до своєї батьківщини. Це любов громадянина, який у тяжкий час виступає на захист свободи та незалежності свого народу. Проти це у поемі ми бачимо, як релігійний егоїстичний старець Йван проводить сворї днеі у молитвах і “неподвижно спочиває”,
“Та невже ж та Україна –
Сей квітчастий рай веселий,
Се важке, кроваве пекло –
Ще для мене не чужа?”
У цих рядках автор з надзвичайною художньою майстерністю і дуже переконливо висвітлює психологічні вагання аскета-відлюдника, які, на мій погляд, крають його душу. Ці страждання вибору стають зрозумілими лише тоді, коли ми змажемо на те, що в творі йдеться мова про вибір між релігійними переконаннями, вимогами розуму і обов’язками перед рідною землею, землею, яка страждае без допомоги сина своєї батьківщини. У творі ми бачимо, як душевний спокій Івана Вишенського майже повністю огорнуло прагнення відріктися від усього світу. Але досить було залетіти в його особову печеру потрапити вишневим пелюсткам, і їх рідний, дивний запах нагадав йому про рідну землю. А вже коли на морі зявляється барка козаків і вони кличуть Івана до рідної землі, патріотичні відчуття буруть вірх над душевними сумнівами Вишенського і відроджують його сили.
“Що мені до України? І
Хай рятується, як знає, –
А мені коли б самому
Дотиснутись до Христа”.
Його патріотизм досить скоро переростає у самокатування:
“І яке ж ти маєш право,
черепино недобита,
про своє спасіння дбати
там, де гине міліон?”
І. Вишенський в кінці кінців робить єдино вірний вибір і усією душею бажає повернутися на рідну землю, щоб надати посильну допомогу своєму народові у часи важких випробувань:
“Дай мені братів любити
і для них життя віддати!” – так благає він всевишнього і Господь Бог, наче святого старця, окриляє його стражденну душу:
“Щезла дикая тривога,
ясна певність розлилася
у обновленій душі.”
Таким чином у образі героя поеми “Іван Вишенський” І. Франко проголошує клятву вірності українському народові, та вказує і нам на споконвічні моральні і суспільні цінності, які займають головне місце у серці справжнього патріота своєї батьківщини. На мій погляд саме в цьому і полягає проблема вибору людини, при чому це майже не залежить від часу та обставин у суспільстві.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)