Твір на морально-етичну тему: АХМАТОВА
В 1989 році, оголошеному ЮНЕСКО роком А. А. Ахматовій, здійснилося сто років від дня народження Ганни Андріївни Ахматовій, великого російського радянського поета, жінки-матері, що протиставила достоїнство жорстоким ударам долі. У Ганні Ахматової все – зовнішній вигляд і духовний мир – було значно. У жодній з її книг, незважаючи на важку й навіть трагічне життя, на весь жах і приниження, пережиті нею, не було розпачу й розгубленості. Ніхто ніколи не бачив її з пониклою головою. “Від ангела й від орла в ній було щось…” Завжди пряма й стругаючи,
Увійшов як автор чудової любовної лірики, що оповідає про велике таїнство любові, її трагедіях і подоланні цих трагедій. Увійшов як поет-громадянин, вражений у долі Батьківщини долею своїх співгромадян, їхніми стражданнями й болем. У сьогоднішній оцінці поезії Ахматовій, на жаль, є перенос убік цивільних тим, які заслоняють найчастіше любовну лірику, без якої не було б Ахматовій. Які в поета живі, непишномовні вірші про любов, яке легеня, ніжне
Мені з тобою п’яним весело
Змісту немає у твоїх оповіданнях…
Але частіше вірша А. А. Ахматовій – це психологічні драми з гострими сюжетами, заснованими на трагічних переживаннях. Лірична героїня ранньої Ахматової відкинута, разлюблена, але переживає це гідно, з гордою смиренністю, не принижуючи ні себе, ні коханого:
У пухнатій муфті руки холоділи.
Мені стало страшно, стало якось смутно.
ПРО, як повернути вас, швидкі тижні
Його любові, повітряної й хвилинної…
Герой ахматовской поезії складний і багатоликий. Він – коханець, брат, друг, що став у нескінченній розмаїтості ситуацій: підступний і великодушний, убиваючий і що воскреє, перший і останній
Любов до Батьківщини в Ахматової не була предметом аналізу, міркувань або розважливих прикидок, для неї значило: буде Батьківщина – будуть життя, діти, вірші. От чому Ахматова в перші дні навали фашистів на Радянський Союз звернулася до всіх жінок Батьківщини зі словами клятви:
И та, що сьогодні прощається з милим,
Нехай біль свою в силу вона переплавить.
Ми дітям клянемося, клянемося могилам,
Що нас скоритися ніхто не змусить
Вірш був написаний в 1941 році в Ленінграді. Ганна Ахматова вірила в Перемогу, кликала народ до Перемоги:
Ми знаємо, що нині лежить на вагах
И що відбувається нині.
Година мужності пробив на наших годинниках,
И мужність нас не покине
Життя Ганни Андріївни Ахматовій проходила в суворий час і не пощадила її. Чого тільки не випало на її частку! Але, маючи високу волю душі, Ахматова не гнулася ні від чого: ні від наклепу й зрадництва, ні від образ і несправедливостей:
Довідалася я, як обпадають особи, Як з-під вік визирає страх, Як клинопису тверді сторінки, Страждання виводить на щоках…
Свідченням великої мужності душі поета став найтрагічніший Твір Ганни Ахматовій – “Реквієм”. Правда це не тільки кров і сльози, але й покаяння, очищення від скверни:
Ні, і не під далеким небозводом,
И не під захистом далеких крив,
Я була тоді з моїм народом,
Там, де мій народ, до нещастя, був
Голос Ганни Ахматовій, строг і мужній, не можна поплутати з іншими голосами блискучих поетів XX століття. Її голос дуже індивідуальний, і цей хрест індивідуальності таланта – важкий хрест – Ганна Андріївна Ахматова несла до кінця своїх днів. Її життя, “точно під крилом у загибелі”, була життям, гідної вічного визнання й подиву
(2 votes, average: 2.50 out of 5)