Трагізм долі митця в романі Михайла Булгакова “Майстер і Маргарита”
М. Булгаков в романі “Майстер і Маргарита” утверджує цінності творчості і кохання та їхньої рятівної сили в долях Майстра і Маргарити.
Образові Майстра віддана найдорожча Булгакову ідея безсмертя справжнього мистецтва. Персонаж Майстра містить чимало автобіографічних елементів, у цьому образі відбилися риси гетевського Фауста, письменника М. Гоголя. Головним є те, що булгаківський Майстер змальований як узагальнений образ митця. Ідея істинності мистецтва Майстра розкривається через систему протиставлень цього героя офіційному
Тема істинності роману про єршалаїмську трагедію створює простір для численних паралелей між Майстром і Ієшуа. Так само, як Ієшуа, Майстер є носієм вічної істини, так само він через служіння цій істині вступає в конфлікт із владою і проходить свій хресний шлях. Однак, на відміну від Ієшуа, Майстрові бракує духовних сил витримати важкі випробування і в цьому є трагізм його долі. Морально зламавшись під натиском зовнішнього світу, він кидає рукопис у вогонь – тобто зрікається і свого мистецького дару, і своєї мистецької місії. Тим часом відмова від мистецтва означає для героя відмову від життя: він знаходить притулок у психіатричній лікарні та заспокоюється вірою у власне божевілля. Таким чином він відмовляється від боротьби, від любові, від самого себе. Ось чому після смерті Майстра його душа, що зазнала трагічного зриву, потрапляє не до “царства світла”, а до царства “спокою”: “Він,- говорить вісник Божественної волі Левій,- не заслужив світла, він заслужив спокій”. Довгожданий, омріяний героєм спокій був водночас і знаком нагороди за його прижиттєві муки, і знаком прощення його людської слабкості.
У романі стверджується думка про фатальну приреченість носіїв вічних цінностей (істинної любові, істинного мистецтва, істинної моральності) у тоталітарному суспільстві, а звідси й тема трагічності долі справжнього митця.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)