ТОВСТИЙ ТОНКОГО ЗАПИТАВ – НОВІ ПРИГОДИ В КРАЇНІ ЛІТЕРАТУРНИХ ГЕРОЇВ
ЦІКАВА НАУКА ПРО ЛІТЕРАТУРУ
НОВІ ПРИГОДИ В КРАЇНІ ЛІТЕРАТУРНИХ ГЕРОЇВ
ТОВСТИЙ ТОНКОГО ЗАПИТАВ
Гена прийшов до Архипа Архиповича, переповнений свіжими враженнями: перечитав чеховські оповідання.
Професор. Молодець! Тільки чому ти виявляєш своє захоплення так, ніби хочеш вибачитись?
Гена (ніби вибачаючись). Так це ж тільки так говорю, що читав Чехова! Я ж не якийсь там роман читав, а просто оповідання. Гумористичні. Іноді так хочеться відпочити.
Професор. Так ось у чому справа?.. І що ж такого гумористичного ти прочитав? Доповідай.
Гена. Перечитав, точніше. Багато! “Смерть чиновника”… “Товстого і тонкого”… (Всміхається.) Ну й потіха! Здається, ще з першого прочитання все пам’ятаєш, а знову читаєш – і регочеш.
Професор. Думаєш, чим письменник смішніше пише, тим він, так би мовити, менш серйозний?
Гена. Ну, може, не завжди. А взагалі…
Професор. Зрозуміло. І все це стосується, ну, хоча б оповідання “Товстий і тонкий”?
Гена. А що, хіба не так?.. A-а, я розумію, що ви зараз скажете: це ж Чехов! Класик! Як же ти, Геночко, посмів? Як тобі не соромно – і таке інше. Але, відверто, хіба ж тут є якийсь
Професор. Ні, будь ласка, не переказуй своїми словами. Візьми з полиці другий том Чехова… І прочитай початок оповідання…
Гена. “На вокзалі Миколаївської залізниці зустрілися два приятелі: один товстий, другий тонкий…”
Професор. Стоп! Дякую. А тепер поспішаймо на місце безпосередньої дії. Добре?
Вокзал. Шум натовпу, гудки паровозів, вигуки.
Товстий. Порфирій! Чи це ти? Голубчику мій! Скільки зим, скільки літ!
Тонкий. Матінко! Миша! Друг дитинства! Звідки ти взявся?
Тричі цілуються і дивляться один на одного очима, повними сліз.
Тонкий. Любий мій! От не чекав! От сюрприз! Ну, та глянь же на мене гарненько! Такий же красень, як і був! Такий же душечка і чепурун! Ах, ти, господи! Ну, як же ти? Багатий? Одружений? Я вже
Одружений, як бачиш… Це ось моя дружина, Луїза, уроджена Ван – ценбах… лютеранка… А це мій Нафанаїл, учень третього класу. Це, Нафаня, друг мого дитинства! В гімназії разом учились! (Знову хлюпає носом.) Так, в гімназії! Пам’ятаєш, як тебе дражнили? Тебе дражнили Геростратом за те, що ти казенну книжку цигаркою пропалив, а мене Ефіальтом за те, що я ябедничати любив. Хо-хо… Дітьми були! Не бійся, Нафаня! Підійди до нього ближче… А це моя дружина, уроджена Ванценбах… лютеранка…
Товстий (сердечно). Ну, як живеш, друже? Служиш де? Дослужився?
Тонкий. Служу, милий мій! Колезьким асесором уже другий рік, і Станіслава маю. Платня погана…
Гена (він слухав, слухав і нарешті не витерпів). Не розумію, Архипе Архиповичу! Ну, для чого нам усе це? Що ж, думаєте, я встиг забути, про що вони тут говорили? А головне, я таки правий. Де ж тут серйозний смисл? Гумор – і все. Ні, ось якби той самий товстий раптом… раптом…
Професор. Ну? То чого ти замовк?
Гена. Якби раптом… Наприклад… Ага! Придумав! От, якби я міг все по-своєму повернути, тоді б ви побачили!
П р о ф е с о р. То що, що б я побачив? Ти можеш пояснити?
Г е н а. А те, що тоді товстий взяв би й запитав у тонкого одну річ…
Професор. Розумію. Нехай запитає. Поступаюсь тобі місцем – повертай сюжет по-своєму!
Г е н а. А що? І поверну!
На перший погляд нічого ніби й не змінилося. Тонкий продовжує розмову.
Тонкий. Так, тепер тут буду служити. Начальник, кажуть, тварюка, та чорт з ним! Звикну якось. У нього таке прізвище, як у тебе. Ну, а ти як? Либонь уже статський? Га?
Ось тепер уже ясно; зміни відбулися. Товстого ніби підмінили. Він наїжачився, і голос його став по-начальницьки басистий.
Товстий. Тек-с… Так це ви, отже, секретарем до мене призначені? Пізно, дорогенький, на службу з’являєтесь! Пізно-с!
Тонкий (лепече розгублено). Вв… ви? Це ви? Я, ваше превосходительство… Я, ваше превосходительство… Дуже приємно! Друг, можна сказати, дитинства, і раптом вийшли в такі вельможі! Хи-хи.
Товстий (повільно, ніби диктує). Не – слід – запізнюватися!
Тонкий. Вибачте, ваше-ство, не міг вчасно прибути, тому що дружина, ось, хвора… Луїза ось… лютеранка… Не буде цього більше, вашество…
Товстий. Сподіваюсь, шановний. Сподіваюсь. Прощавайте. Завтра на службу прошу. Так-с.
Розмову закінчено. Товстий і тонкий можуть залишитись на своєму вокзалі. Гені вони більше не потрібні. Та дивно: зробивши те, що йому хотілося, він не поспішає святкувати перемогу.
Професор. Ну що? Задоволений таким поворотом?
Гена. Навіть не знаю, Архипе Архиповичу. Ніби все правильно придумав, адже так було б серйозніше. Глибше! Тут уже не просто два якихось добрячка розмовляють, а… Бачили цього товстого? Він такий грізний! Відразу видно – самодур. Тут вже тонкому є чого лякатися: такий начальник йому спуску не дасть!
Професор. Однак, як я помічаю, ти чимось невдоволений?
Гена. Якось відразу сумно стало. Якось…
Професор. Можливо, ти хочеш сказати: примітивніше?
Гена. Саме так. (Самокритично.) Ні, я тут дав маху. Зізнаюсь.
Професор. Хвалю за чесність. Тільки чому – ти?
Г е н а. А хто ж іще?
Професор. Антон Павлович Чехов. Точніше, поки ще Антоша Чехонте… Так, так. Я не жартую. Те, що ти зараз побачив і почув,- це найперший варіант оповідання “Товстий і тонкий”, який з’явився за підписом “А. Чехонте” у журналі “Осколки”. У 1883 році. А вже через три роки Чехов повернувся до оповідання, переробив його і потім, пізніше, продовжував переробляти і редагувати.
Гена (його це повідомлення дуже підбадьорило). Ви серйозно? Отже, у самого Чехова так було? Тобто, я…
Професор. Не зазнавайся. Чехов же переробив оповідання, покращив його, а ти, друже, вчинив навпаки. Взяв прекрасне, досконале, відшліфоване – і в що його перетворив?
Гена. Але ж я хотів як краще! Серйозніше!
Професор. Гено, Гено! У тому й секрет, що перший варіант оповідання “Товстий і тонкий” одночасно і менш смішний, і менш серйозний.
Гена. Як же так може бути?
Професор. Дуже просто. Бачиш… А зрештою, для чого слова? На місце дії! На місце тієї дії, яка відбувається в остаточній редакції оповідання.
Чути звук, ніби перемотують магнітофонну плівку.
Тонкий (як ні в чому не бувало). Перебиваємось сяк-так. Служив, знаєш, у департаменті, а тепер сюди перевели столоначальником по тому ж відомству… Тут буду служити. Ну, а ти як? Либонь уже статський? Га?
Товстий. Ні, голубе мій, бери вище. Я вже до таємного дослужився… Дві звізди маю…
Тонкий (із ним, на відміну від товстого, відбувається така ж метаморфоза, що і в ранній редакції). Я, ваше превосходительство… Дуже приємно! Друг, можна сказати, дитинства, і раптом вийшли в такі вельможі! Хи-хи.
Товстий (дуже щиро). Ну, годі! Навіщо цей тон? Ми з тобою друзі дитинства – і до чого тут це чинопочитания?
Т о н к и й. Та як же ж… Що ви… Милостива увага вашого превосходительства… ніби життєдайна волога… Це ось, ваше превосходи-
Тельство, син мій Нафанаїл… дружина Луїза, лютеранка, певним чином…
Архип Архипович і Гена самі.
Професор. Бачиш? В одному випадку старий приятель по гімназії, який досягнув високих чинів, поводить себе з цим нікчемним чоловічком суворо. В іншому, навпаки, залишається милим і люб’язним. А з тим в обох випадках відбувається те саме.
Гена. Бачу. Ну й що?
Професор. А ти поміркуй. Що було в першому варіанті оповідання? Адже в ньому все, навіть гумор, грунтується на випадковості. Зустрілись два приятелі, безтурботно радіють нежданій зустрічі, і раптом один із них випадково виявляється начальником іншого. Тільки й усього.
Гена. Чому? Не тільки. Не просто ж начальником, а он якою тварюкою – тонкий вірно підмітив.
Професор. Цілком справедливо. Тварюкою. Отже, ще одна неприємна випадковість. Словом, не повезло бідному тонкому. А в другому випадку? О, тут зовсім інша справа! Тут йому, навпаки, повезло. Старий товариш як був, так і залишився людиною добродушною, зовсім не схильною до чинопоклоніння. Як говорять, живи й радій, а тонкий однак схиляється, блазнює. Не хоче відмовитися від звички, хоча йому це прямо пропонують. Він поводить себе, як раб, що звик до рабства і якому його рабство дуже дороге,- настільки, що воно в’їлося в нього, стало його невід’ємною частиною. Як і він сам став його, рабства, частиною… Ну, скажи мені, будь ласка, хіба такий поворот подій, такий поворот сюжету не говорить щиру серйозну правду про тодішню сувору і сумну дійсність? Про всю дійсність в цілому, про її закони, а не про якого-небудь одного негарного начальника. Ось чому цей варіант оповідання значно серйозніший, ніж той, що з’явився в журналі.
Запитання й завдання
1. Чому Архип Архипович і Гена вирішили мандрувати до героїв Антона Чехова? У який твір вони потрапили?
2. Чому Гена вирішив змінити сюжет оповідання “Товстий і тонкий”?
Який варіант оповідання він вважав “серйознішим”?
3. Чим відрізняється ранній варіант оповідання від остаточної редакції?
У чому полягає “серйозність” остаточної редакції оповідання?
(2 votes, average: 5.00 out of 5)