ТОМАС СТЕРНЗ ЕЛІОТ

ТОМАС СТЕРНЗ ЕЛІОТ

(1888-1965)

Визначний англомовний поет першої половини XX століття Томас Стернз Еліот поєднав у собі якості професійного поета і професійного філософа, віднайшовши шляхи впливу і на розум людини, і на її почуття.

Народжений в Америці, Томас Еліот тікає від меркантильності, прозаїзму американської цивілізації до “старої, доброї” Англії. Навчаючись на філософському факультеті Гарвардського університету, Еліот захопився поезією французьких символістів. Перші вірші Еліота написано під їхнім впливом. У 1910 році

Еліот, закінчивши Гарвард, продовжує навчання в Сорбонні. У цей час увагу Еліота привертають ідеї англійського неогегельянця Френсіса Герберта Бредлі (1846-1924). Для Бредлі реальність не поділяється на свідомість (суб’єкт) і дійсність (об’єкт); існують лише індивідуальний досвід і світ як сума таких досвідів. Погляди Бредлі вплинули на формування естетики Еліота, бо відповідали його прагненню творити об’єктивну поезію, позбавлену ознак авторського “я”.

У 1914 році Еліот одержує стипендію для завершення дисертації в Оксфорді і виїжджає до Англії. Тут відбувається його поетичний дебют. Він потрапляє

до літературних салонів, знайомиться з учасниками експериментальної поетичної школи імажизму – Олдісом Хакслі, Річардом Олдінгтоном, Бертраном Расселом. Імажисти створили абстрактний культ прекрасного образу (фр. image – образ), звертаючись до суто книжкових зразків (найчастіше – до давньогрецької поезії та міфології).

З 1922 по 1939 рік Еліот видає і редагує журнал “Критеріон”, навколо якого об’єдналися письменники – модерністи різних країн.

Англія уявлялась Еліоту країною, де, на відміну від Америки, існують духовні цінності, політичні традиції. Саме традиціоналізм англійського життя приваблював Еліота. Традиції в його уяві пов’язувалися з колом обраних людей, які присвятили себе служінню культурі,- з елітою. Ідея культури, її захист стають домінантою філософських роздумів Еліота і його поетичної творчості. Він пише поезію для інтелектуальної еліти. Головним компонентом культури поет вважає релігію. У 1927 році він прийняв католицьку віру і в цьому ж році – британське підданство,

У період між двома світовими війнами Еліот здобув славу видатного поета і був нагороджений у 1948 році Нобелівською премією, яку іронічно назвав “квитком на власний похорон”.

У 30-х роках Еліот звертається до поетичної драми. Він використовує драму як трибуну для проповіді своїх поглядів. Його п’єси “Скеля” (1934), “Вбивство у со-борі” (1935), “Возз’єднання родини” (1939) пройняті ідеями християнської моралі, релігійно-містичними настроями. Наприкінці 40-х років поетична творчість Еліота завмирає. У 1948 році він опублікував великий прозовий твір “Нотатки для визначення поняття куль тура”.

Написав Еліот порівняно небагато: томик віршів, приблизно чотири сотні статей, рецензій та есе, п’ять п’єс, декілька філософських праць. Він був вибагливим до себе майстром і вважав, що поезія існує лише для обраних, тобто для еліти. Але такі риси його поезії, як емоційність, філософічність, тривога за долю людства, туга за справжньою людяністю” висока майстерність сприяли тому, що Еліот не став вузько елітарним поетом, а зажив світової слави. Вірші Еліота цікаві й для сучасних читачів, незважаючи на їх ускладненість і рафінованість.

Суспільні й естетичні погляди Еліота зазнали еволюції. Початок його філософської, поетичної, літературно-критичної діяльності збігається з початком першої світової війни. Це позначилося на світогляді поета, надало його творам катастрофічного характеру. В його поезіях – страх, що людство загине, відчай через безглуздість буття, яке Еліот сприймав украй трагічно, гостро, песимістично. Тому починає поет з бунту проти бездушного світу, який спустошує людину. Еліот розширює можливості поезії, звертаючись до соціальних і філософських проблем. Кульмінацією цих настроїв став шедевр молодого Еліота “Пісня кохання Альфреда Пруфрока”. Твір побудовано як “потік свідомості” Альфреда Пруфрока, а сам герой – своєрідна пародія на Гамлета. Це здегенерований Гамлет XX століття, не здатний на вчинок, не спроможний кохати, бути щасливим. Світ, в якому існує Пруфрок,- ворожий і нездоровий:

… вечір простягнувсь під небом цим блідим,

Як хворий на столі хірурга під наркозом.

(Переклад Олександра Гриценка)

Гамлета із Пруфрока не виходить, йому відведено роль блазня., Вселенські питання, які нібито ставить Пруфрок,- це пуста балаканина за чашкою чаю. На-справді думки і дії героя безплідні. Такою поет бачить людську суть, зовсім не високу, не благородну, як уявлялось романтикам:

Чи варто, врешті, після мармеладів,

Чаїв тих, підсолоджених словами,

Між порцеляни, між розмов про нас із вами,

Чи варто, врешті,

Із посмішкою на устах страждати?

(Переклад Віталія Коротича)

Твір написано вільним віршем. Еліот передає гнітючу атмосферу, в якій розгортаються події. Епіграф з Данте підкреслює похмурий настрій “Пісні кохан-ня…”. У підтексті вірша – ідея про неможливість розв’язати проблеми життя, які б вони не були, про марність спроб що-небудь зрозуміти в безглуздому людському існуванні. Вірш містить логічно не пов’язані епізоди: Еліот вважав, що цей зв’язок повинен встановити сам читач. Твір насичено алюзіями, ремінісценціями, прихованими й прямими цитатами. Використовуються біблійні (“Лазар я, воскрес із мертвих”), шекспірівські та дантівські мотиви.

На початку свого творчого шляху Еліот висунув такі вимоги до чинників поезії, до вірша: фрагментарність і ускладненість форми, пов’язані зі складністю сприймання сучасної цивілізації. В цьому розумінні “Пісня кохання…” – програмний твір ранньої лірики Еліота. У 20-х роках Еліот все далі відходить від традиційних поетичних форм у пошуках нових. Пошуки ці призводять його до умовної та суб’єктивної поезії шифрів, в основі яких найчастіше лежать міфи, при-ховані цитати, натяки, імітація чужої поетичної техніки.

Усі ці особливості поетики Еліота знаходять яскраве втілення в поемі “Безплідна земля” (1922). Цей твір став символом песимізму і відчаю, що набули всесвітнього характеру. Поема “Безплідна земля” складна за формою і потребує розшифрування і тлумачення. Фрагментарність і хаотичність форми передають хаотичність досвіду звичайної людини. Цій же меті служить вкраплення в англійський текст фраз різними мовами (німецька, французька, санскрит та ін.), які ускладнюють логічні зв’язки у тексті та підтексті поеми. Художня своєрідність поеми – насамперед у множинності значень кожного образу, кожного слова. Сюжет розгортається принаймні у двох площинах: сцени сучасного накладаються на видіння минулого, і це створює ілюзію нерухомості часу.

У “Безплідній землі” повною мірою виявилося прагнення Еліота до міфологічності, з якою пов’язаний символізм поеми. Насиченість символами, здебільшого незрозумілими, змусила поета додати до твору коментарі, що за обсягом дорівнюють половині художнього тексту. Так, Еліот, як він і проголошував, писав для інтелектуальної еліти.

“Безплідна земля” складається з п’яти не зв’язаних між собою частин. У поемі співіснують різні історичні часи, реальне переплітається з фантастичним, а дійсне – з уявним.

Поетична розповідь ведеться від імені людини, не обмеженої ні часом, ні простором, і при цьому багатоликою: це і віщун Тіресій з давньогрецької міфо-логії й одночасно лицар з легенди про святий Грааль, він же Фердінанд з “Бурі” Шекспіра і водночас фінікійський моряк Флебас. Ліричний герой перебуває і в Лондоні, і в Парижі часів Бодлера. Та головна постать “Безплідної землі”, за свідченням Еліота,- це сліпий оракул, “адже те, що він бачить,- суть поеми”.

Старі міфи в тлумаченні Еліота живуть повнокровним життям. Середньовічна легенда про Грааль переплітається з міфами Давньої Греції, Єгипту, Індії. До поеми вводяться літературні мотиви з “Бурі” Шекспіра, “Божественної комедії” Данте. Із цього хитросплетіння Еліот створює власний міф – про хаос сучасного життя, брутальність і безплідність цивілізації, духовну деградацію людини, загибель культури і крах гуманізму.

У поемі акцентується мотив смерті. Сучасна цивілізація приречена на смерть і зникнення, як і всі цивілізації минулого. Цей мотив пронизує всю поему; з’являється біблійний образ спустошеної землі, що виникла на місці колишніх міст,- образ рівнини кісток.

Дві домінанти виділяються в апокаліптичному міфі Еліота – по-перше, безплідна, спустошена земля як символ природи та людського духу і, по-друге, колективний пошук шляхів відродження.

Завершує поему рядок на санскриті, взятий Еліотом з давньоіндійських “Упанішад”: “Світ вищий за розуміння”. Ці слова – не тільки рефрен “Упанішад”, вони є в Біблії – у посланні апостола Павла до филип’ян. В поемі “Безплідна земля” вперше виразно виявилася релігійно-містична спрямованість думки Еліота.

Дорога “Безплідної землі” нагадує гонитву за ілюзією. В своїй наступній поемі – “Порожні люди” – Еліот зображує рух без мети і сенсу й доходить висновку про абсурдність руху взагалі.

У 1928 роді Еліот свою позицію визначає так: “Класицист у літературі, рояліст1 у політиці й англокатолик в релігії”. Звернення до класицизму було для поета спробою спростити віршовану форму, продовжуючи при цьому вільно обходитися зі строфікою і метрикою, експериментувати у пошуках нових засобів художньої виразності.

У 1930 році Еліот видає поему “Великопісна середа” – роздуми людини, яка шукає спокою і знаходить його в релігії.

В останній своїй поемі “Чотири квартети” (1943) Еліот розмірковує про життя і смерть: життя невід’ємне від смерті, смерть веде до спілкування з Богом.

Однак віра не надає поетові оптимізму, спокою, в нього зберігається похмурий, гіркий погляд на людське життя.

Еліот залишається одним з найпесимістичніших поетів XX століття. Успадкувавши розчарування в цілісній і благородній суті людини, пережите Бодлером і Конрадом, Еліот пішов далі. Він відчув вразливість старого гуманізму і романтизму, обмеженість просвітницького раціоналізму, згубний вплив буржуазної цивілізації на культуру і мораль. Шукаючи для культури порятунку, Еліот вдається до релігії, що, можливо, й забезпечувало духовність, але позбавляло свободи, Очевидно, тому в Еліота не виявилося послідовників, а його модель художнього мислення не знайшла продовження в сучасній літературі.

Поезія Томаса Стернза Еліота відзначається глибоким філософським змістом, великою художньою силою, досконалістю поетичної майстерності.

Твори Еліота перекладали українські поети Іван Драч, Віталій Коротич, Дмитро Павличко та ін.