“Тигролови” Івана Багряного як український бестселлер
Поневажуваний, а то й одверто переслідуваний характер української культури, обтяжений існуванням мовного бар’єру принаймні на східноукраїнських землях, спричинився до дефіциту творів, які б викликали жваву реакцію не тільки в колі літераторів, стали модними в буквальному значенні цього слова. Одним із винятків із цього правила є “Тигролови” Івана Багряного. Роман написаний у Львові 1943 р., коли місто було островом української культури, який не знав утисків фашистського або комуністичного режиму. ВИСУНУТИЙ на участь у літературному
Загальний наклад “Тигроловів” іноземними мовами перевищив мільйон примірників, що дало змогу американським критикам зарахувати цей роман до категорії бестселерів. Нашим завданням буде проаналізувати даний текст і виокремити його чільні риси, які б дозволили виробити “матрицю” українського бестселеру. Переживши юнацьку віру в національну революцію й чорне розчарування
Далі йде ряд випробувань, коли новак має довести, що він є людиною вищого гатунку:
Стрільба,
орієнтація на місцевості,
нічний пошук води.
Після успішного складання “вступних іспитів” новакові на загальних сходинах дають нове ім’я (“інженер”) і відбувається святковий бенкет (вечеря). Осягаючи козацькі таємниці, майбутній герой проявляє надприродні здібності й уміння: отримує прихильність фортуни, перемагає зміїну отруту, переживає внутрішнє очищення (лазня), бере участь у містичних ритуалах (Різдво). Останній етап – це таємна розвідка (рейд на Хабаровськ), де на користь його обраності свідчать: одяг, загальна увага, зокрема й жінок, фізична й психологічна вищість та вершинне випробування (полювання на тигра). Так автор відповідає на питання, яке прозвучало на початку роману: який Кирило Кожум’яка чи Юрій Переможець (тобто міфічний герой) зможе здолати дракона – вибороти право свого народу на майбутнє? Новонароджений-герой готовий до бою з драконом і отримує перемогу, вбиваючи уособлення цієї імперської системи – інквізитора НКВС, майора Медвина.
Григорій Многогрішний є абсолютним центром оповіді. Основними персонажі стають тільки з огляду на безпосередні взаємини з ним: Сірки, тигр, Медвин. На рівні образів головний конфлікт твору проявляється в намаганні цивілізації підкорити первісну природу і знищити її дійсних мешканців (тубільців та українців). Новонароджений герой Многогрішний перемагає Медвина, а, одружившись із дочкою “короля нетрів”, стає повноправним хазяїном тайги, й відтепер його втеча до Маньчжурії – не відступ, а початок визвольної боротьби за свою землю і народ. Таким чином, чільні особливості цього тексту збігаються з особливостями останніх текстів – “кандидатів у бестселери”, особливо “Елементалу” Василя Шкляра: ідеалізований образ сильної особистості, бійки й стрілянина, екзотизми, оптимістична й прозора ідеологія (обов’язковий хепі-енд), швидке розгортання сюжету, карколомна дія, кіносценарна структура, суміш соціальних, політичних і філософських елементів. Однак, на мою думку, саме звертання Багряного до глибинних прошарків українського менталітету є однією з основних особливостей впливу його текстів на читача.
Іван Багряний, автор цього твору, переконує читачів, шо за будь-яких обставин людина повинна залишатися людиною, бо вона народжена для щастя й добра. І природні стихії, і свавілля тоталітарного режиму, і лють людолова – все можна витримати, все, перемогти, якщо надихаєшся могутньою волею до життя, гідного людини. Ми бачимо Григорія у різних екстремальних ситуаціях. Інколи здається, що його муки – на грані можливого! Але незбориме бажання жити додає сили правнукові славного українського гетьмана Дем’яна Многогрішного. І тому цей молодий “тигр”, не приручений до покори тоталітарній системі, перемагає, бо у шаленому полюванні на його волю непохитно вірить: він – не нуль в історії, його душа не озвіріла, не захлинулася ненавистю до людей. Ми із захопленням розуміємо, що людяне серце юнака здатне співчувати, співпереживати і твердо вірити: чесна людина може кинути виклик цілій нищівній системі та вистояти у цьому двобої.
Та чи щасливий сам Григорій у такій запеклій боротьбі, у таких нелюдських випробуваннях? Чи не краще було б, як тисячі інших, змиритися, не піддавати смертельному ризику своє і так уже надломлене життя?.. Але хіба можна було б тоді те невольницьке існування називати життям? І хіба людина може бути щасливою за. таких умов? Ні! Іван Багряний, який сам усе життя вірив у тріумф людської гідності, йдучи над прірвою, проголошує аксіому: “Сміливі завжди мають щастя”, як мав його Григорій Многогрішний, що не скорився жахливим обставинам, а “стрибнув у певну смерть, але не здався”.
Сьогодні, коли наш народ зазнає чималих труднощів у відбудові незалежної держави, до нас повертаються імена тих, хто пройшов довгий шлях від забуття до безсмертя. Повертаються, щоб підтримати і надихнути, щоб своїми творами довести: щастя – це. життя, повноцінне й вільне. А воля виборюється тільки чесними і сміливими вчинками. Тому і знак тотожності між благородною сміливістю та щастям, на мою думку, є незаперечним.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)