Свій твір французький поет Шарль Бодлер присвятив темі людської душі та її невід’ємній рисі – здатності мріяти і прагнути до чогось нового. На межі століть європейці знову відкривали для себе далекі екзотичні землі, і тому тема мандрів нерідко виникає у творчості поетів того часу. Але у Бодлера ця тема звучить дещо інакше, як оповідь про внутрішню боротьбу людини з собою і її нестримне прагнення до таємничих берегів мрії. Кожний в юності мріє про далекі мандри, і для когось ці мрії втілюються в життя. У нашій уяві світ безмежний, в реальності
– “безмежно малий”. Що змушує людей вирушати в путь? Одного – нещасливе кохання, іншого – “ненависть до вітчизни”. Для інших мета мандрів – знайдення далеких, невідомих земель, якогось Едему. Ці останні, напружено вдивлялися в далину, кожну скелю приймають за прекрасний смарагдовий берег, але знову і знову – обман. Бодлер уподібнює таких мрійників до старого пішохода, котрий у просвіті маленького віконця на горищі бачить рай. Ті, хто залишають землю заради іншої, кращої землі, недостойні називатися істинними мандрівниками. Адже вони ніколи не знайдуть свого раю: він недовговічний,
як зоря. Ельдорадо, міфічна країна щастя і насолоди, пролягала за межами земної реальності і відкрита для людини лише мить. Але є й інші мандрівники. Вони не тікають від турбот і нічого не шукають. Вони пливуть без напрямку й мети, їхня мрія, як хмаринка: сьогодні вона тут, а завтра – там, вона змінює свої обриси від найменшого подуву вітру. Така мрія безплідна, і тому плавання таких мрійників нудне і безбарвне. Туга і тягар життя супроводжують його скрізь. Чому? Тому що у будь-якому краї мандрівники зустрічають лише самих себе, людський рід із його ницими пристрастями. А якщо на шляху мрійників-мандрівників трапляється прекрасне – від цього їхня мрія стає дальшою від здійснення. Адже межі їй немає. Вічні мрійники біжать крізь дні, милі і широти; вони шукають не земну красу чи багатство, а той край, “якому назви ще немає”. Але де їм віднайти той заповітний край. Лише Смерть може врятувати їх від безплідного бігу – Смерть, єдина незвідана земля. Вірш Бодлера, звичайно ж, алегоричний. Поет говорить не стільки про морські мандри, скільки про загальнолюдське прагнення до щастя і спокою, заради яких він позбавляє себе і щастя, і спокою, летячи невідь-куди за тремтливою хмариною своєї мрії. Люди наділені здатністю мріяти, і в цьому їх сила і їхня кара. Поет бачить кінець людських страждань у смерті, які усі людські пристрасті. Але у вірші звучить і інша нота: “є душі, які і в чотирьох стінах поборюють ворога”. Може, для щастя людині потрібно передусім заглянути в себе, і в своїй душі, а не за дальніми горизонтами, віднайти Едем своєї мрії.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)