Тема кохання у творчості О. І. Купріна
О. І. Купріна, великого майстра художнього слова, гуманіста і правдошукача, з неменшою підставою можна назвати і співаком піднесеного кохання, що посвятив цій вічній і прекрасній темі три повісті – “Гранатовий браслет”, “Олеся” і “Суламифь”. Протестуючи проти вульгарності і цинізму буржуазного суспільства, продажних почуттів, “зоологічних” проявів інстинктів, письменник створює дивні по красі і силі приклади чистого і піднесеного кохання, відправляючись для цього у глибину століть (“Суламифь”), забираючись
Коротко Зупинимося на сюжеті добутку, що допоможе усвідомити основні проблеми, що зачіпаються у ньому, зрозуміти обставини трагічного кохання “маленької людини”, відчути особливості часу. Дрібний чиновник, самотній і боязкий мрійник, закохується в молоду світську даму, представницю вищого світу. Вісім років триває безмовне і безнадійне кохання. Листи закоханого служать предметом глузувань і знущань членів
Це підтримує в його душі надію, дає йому сили переносити страждання кохання. Кохання жагучого, спопеляючого, котре він готовий віднести із собою в потойбічний світ. Смерть не страшить героя. Кохання сильніше смерті. Він вдячний тієї, котра викликала у його серце це прекрасне почуття, що підняло його, маленьку людину, над величезним суєтним світом, світом несправедливості і злості. Саме тому, ідучи з життя, він благословляє свою кохану: “Так святиться ім’я Твоє”. Чи могло бути таке кохання у дійсності? “Гранатовий браслет” – це чистий вимисел або Купрін зумів знайти у житті сюжет, що відповідає його авторській ідеї? Відомо, що письменник завжди намагався знаходити у реальному світі сюжети і образи для своїх добутків. В основу повісті покладені дійсні факти із сімейної хроніки князів Туган-Барановських. Письменник розглядає кохання як глибоке морально-психологічне почуття. Вустами генерала Аносова він говорить, що це почуття не повинне бути ні легковажним, ні примітивним, не грунтуватися на вигоді і користі: кохання повинне бути найбільшою таємницею у світі, ніякі життєві зручності, розрахунки і компроміси не повинні його стосуватися. Кохання, по Купріну, повинно грунтуватися на високих, піднесених почуттях, на взаємоповазі, симпатії, довірі, вірності, щирості, чесності і правдивості. Воно повинне прагнути до ідеалу. О. М. Горький, що раніше критикував Купріна за відхід від реальної дійсності, був у захваті від цієї повісті. В одному з листів він називав повість “чудовою річчю”, відзначав, що “починається гарна література”.
Повість “Олеся” була написана майже відразу після знаменитого “Молоха”, у якому Купрін показав жорстокий світ капіталу з усіма його жахами і пороками. Події, зображені у повісті, відбуваються у Волинській губернії, на окраїні Полісся, куди, здавалося б, не повинні були проникнути злість і обман, від яких біжить герой повести – Іван Тимофійович, російський дворянин і інтелігент. Тут, у лісовій глухомані, відбувається його знайомство з поліською дівчиною Олесею. Не все безхмарно тут, удалині від цивілізованого світу. Неуцтво, корисливість, неправда встигли звити гніздо і у цьому поліському сільці. Вільна, смілива Олеся не подобається марновірним селянам, що вважають її чаклункою. Вони ненавидять її й переслідують. Протистояння очевидно. На полярних позиціях, незважаючи на взаємне кохання, перебувають також Олеся і Іван Тимофійович. Вирослий у царстві жорстокого Молоха, Іван Тимофійович отруєний його порочним подихом. Так, він не в змозі зруйнувати стіну, що розділяє духовний світ “дочки природи” і його власного. Він розуміє неможливість їхнього спільного щастя. Розуміє це, а вірніше, здогадується про це і Олеся. “Наївна, чарівна казка” кохання закінчується розлукою. І провиною тому, як вже говорилися, не тільки неосвічені селяни, але і сам Іван Тимофійович.
Велике почуття кохання оспіване Купріним ще в одній повісті – “Суламифь” (1908), створеної за мотивами біблійної книги “Пісня пісень”. Суламифь – втілення чистого і жертовного кохання. Воно протипоставлене злій і заздрій цариці Асіс, відкинутої царем Соломоном. Цар-мудрець покірний чистотою кохання простої дівчини. Але гарячі й ніжні почуття не принесли щастя коханим: любов закінчується трагічно. Меч вбивці позбавляє життя Суламифь. Але навіть смерть не може перемогти її кохання. Уражена мечем Еліава, якого підстелила підступна Асіс, Суламифь дякує своєму коханому за все: за любов, за красу, за мудрість, за щастя. Зв’язок між повістями “Гранатовий браслет”, “Олеся” і “Суламифь” очевидний. Це гімн жіночій красі й любові, гімн жінці, духовно чистій і мудрій, гімн піднесеному первозданному почуттю. Всі три повісті мають глибоко загальнолюдський характер. Вони піднімають проблеми, які завжди будуть хвилювати людство.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)