Тема 9 травня й Дня Перемоги: Радість звільнення
Ворог біг. Усе, що встиг він зруйнувати в місті, воно зруйнував, що встиг спалити, спалив – чорний слід його йде на захід. Пустелю хотів він залишити на нашій землі, але залишив свої могили. Ми коштуємо й читаємо її, а із собору вже сюди доноситься е спів червоноармійського ансамблю, чуються в почорнілих будинків бадьорий стукіт молотка по ковадлу, скрегіт копит. Народ ужо розчищає дороги, їдуть вози з домашнім скарбом, люди збирають залізо, підбирають розкидане добро, лагодять, будують. Місто швидко піднімається до нового життя. Уже працюють
Горе й благо одне. Майбутні історики, описуючи загальну картину Великої Вітчизняної війни, навряд чи звернуть увагу на одна обставина, що нам, військовим кореспондентам – прямим свідкам цієї війни, настільки чітко впадає в око. Куди б ми не заглянули: у чи лісочок до розвідників, на вогневі позиції артилеристів, під чи броню важкого або легкого танка, або в кабіну льотчика,- ми завжди знаходимо там радянського вчителя, того самого вчителя, якого в мирний час зустрічали в більших і маленьких містах у стінах роно,
На війні вчителя можна завжди довідатися – чи одягнений він у формі простого бійця або на ньому шинель командира. Є в них одна загальна риса. Я не говорю про мужність і хоробрість – ці якості властиві кожному російському воїнові. Але вчителі все-таки вдається легко відрізнити від інших. Чи то довга звичка керувати шумною юрбою дітей, давати їй напрямок у діях і почуттях, чи те професійна пам’ять на обличчя й характер людей, або інше що, але тільки завжди в радянському вчителі виявиш одну дивну властивість – драгоценнейшее властивість у бої – уміння зупинити, повернути бійця в потрібну сторону, підкорити собі й захопити за собою, змітаючи на шляху своєму ворога часом більше численного й збройного краще, ніж ми
Пригадується мені відважний танкіст комісар і командир Печерица – учитель однієї з українських Шкіл. Цілий день бився він з німцями на своєму танку, один зі своїм екіпажем знищивши кілька ворожих сталевих чудовиськ і целую роту фашистів. Трубочку його українську пам’ятаю. Він курив її, сидячи на пні в лійки, біля своєї машини, що стояла в засідці, влесу.
Пригадується мені самий хоробрий розвідник Бараев – теж учитель. Від простого сержанта в незліченних і митецьких боях піднявся він до командира батальйону, створивши своєї дивізії безприкладну славу
Він ніколи не брав до себе в розвідники бійців, перш ніж сам не випробує людину в бої. Сухорлявий, спритний, завжди виразний у своїх діях і наказах, він сполучив у собі беззавітну відвагу з мудрою обережністю, що інший міг би прийняти за розсудливість. Але зате бійці не зиали з ним страху. І не було такого бойового завдання, що Бараев не виконав би до кінця. Він наганяв жах на німців і під Десною, і в Малоярославца.
Пригадується мені славний комісар ескадрильї Дубинін і простий боєць —і безстрашний зв’язківець Смородин – директор школи в селі Калинцах у далекій Сибіру
Пригадується мені, нарешті, зовсім молодий учитель комісар партизанського загону товариш Федір, про яке мені хочеться вам розповісти. Буває такий час дня після бою, коли повільно жевріє захід над снігами, коли смагляві зимові сутінки, як порожня вода розтікається над ближньою підлогою й низиною, коли бойове завдання виконане, коли ворог уже вибитий з висот і роздавлений і кожний боєць, попрацювавши на славу багнетом, кулеметом і гарматою, задоволений повними жнивами, коли російське повітря чисте й міцний – міцніше провина, коли так мила земля рідна, милі її снігу й хочуться проспівати яку-небудь російську пісню, і в сараї, де розташувалися на відпочинок бійці, уже нічого не видно. Отоді добре присісти підло їх і послухати, про що вони співають і розповідаються
Серед бійців, одягнених у форму червоноармійців, зауважуєш раптом кілька людей у звичайних поддевках, у вушанках, міцні, добре скроєні сільські люди. Але за плечима в кожного з них автомат, у пояса протитанкова граната на стрічечці, у сумці – солдатські сухарі
(2 votes, average: 3.00 out of 5)