Сюжети, герої, тематика лірики О. Э. Мандельштама

О. Э. Мандельштам не повсюдно відомий лірик, але без нього не тільки поезія срібного століття, а вся російська поезія вже непредставими. Можливість затверджувати це з’явилася лише недавно. Мандельштам довгі роки не друкувався, був заборонений і практично перебував у повнім забутті. Всі ці роки тривало протистояння поета й держави, що закінчилося перемогою поета. Але й зараз багато з людей більше знайомі із щоденниками дружини Мандельштама, чим з його лірикою

Мандельштам належав до поэтам-акмеистам (від грецького акмэ вершина), для нього

ця приналежність була тугою за світовою гармонією. У розумінні поета підстава акмеизма осмислене слово. Звідси й пафос зодчества, настільки характерний для першого збірника Мандельштама Камінь. Для поета кожне слово це камінь, що він закладає в будинок своєї поезії. Займаючись поетичним зодчеством, Мандельштам усмоктував культуру різних авторів. В одному з віршів він прямо назвав два своїх джерела:

У невимушеності обміну, що творить,

Суворість Тютчева із хлоп’яцтвом Верлена

Скажіть хто б міг мистецьки сполучити,

З’єднанню додавши свою печатку

Питання цей виявляється риторичним,

тому що ніхто краще самого Мандельштама не сполучає серйозність і глибину тим з легкістю й безпосередністю їхньої подачі. Ще одна паралель із Тютчевим: загострене почуття заемности, виученности слів. Всі слова, за допомогою яких будується вірш, уже були сказані раніше, іншими поетами. Але для Мандельштама це навіть до певної міри вигідно: пам’ятаючи про джерело кожного слова, воно може будити в читача асоціації, пов’язані із цим джерелом, як, наприклад, у вірші Отчого душу так співучий Аквілон викликає в пам’яті однойменний вірш Пушкіна. Але все-таки обмежений набір слів, вузьке коло образів повинні рано або пізно завести в тупик, тому що вони починають перетасовуватися й всі частіше повторюватися

Можливо, що неширокий діапазон образів допомагає Мандельштаму рано знайти відповідь на хвилююче його питання: конфлікт між вічністю й людиною. Людина переборює свою смерть шляхом творення вічного мистецтва. Цей мотив починає звучати вже в перших віршах (На блідо-голубій емалі, Дане мені тіло…). Людина миттєва істота в темниці миру, але його подих лягає на стекла вічності й викреслити візерунок, що запам’ятався, уже ніякими силами неможливо. Тлумачення дуже простої: творчість робить нас безсмертними. Цю аксіому як не можна краще підтвердила доля самого Мандельштама. Його ім’я намагалися витравити з російської літератури й з історії, але це виявилося абсолютно неможливим

Отже, своє покликання Мандельштам бачить у творчості, і ці міркування періодично переплітаються з неизбивной архітектурною темою: з ваги недоброї і я коли-небудь прекрасне створю. Це з вірша, присвяченого собору Паризької Богоматері. Віра в те, що він може створювати прекрасне й зуміє залишити свій слід у літературі, не залишає поета

Поезія в розумінні Мандельштама покликана відроджувати культуру (споконвічна туга за світовою культурою). В одному з пізніх віршів він порівнював поезію із плугом, що перевертає час: старовина виявляється сучасністю. Революція в мистецтві неминуче приводить до класицизму поезії вічного

З віком у Мандельштама відбувається переоцінка призначення слова. Якщо раніше воно було для нього каменем, то тепер плоттю й душею одночасно, майже живою істотою, що володіє внутрішньою волею. Слово не повинне бути пов’язане із предметом, що позначає, воно вибирає для житла ту або іншу предметну область. Поступово Мандельштам приходить до ідеї органічного слова і його співака Верлена культури. Як бачимо, знову з’являється Верлен, один з орієнтирів молодості поета

Через всю пізню лірику Мандельштама проходить культ творчого пориву. Він, зрештою, оформляється навіть у якесь навчання, пов’язане з ім’ям Данте, з його поетикою. До речі, якщо говорити про творчі пориви, то треба помітити, що Мандельштам ніколи не замикався на темі поетичного натхнення, він з рівною повагою ставився й до інших видів творчості. Досить згадати його численні присвяти різним композиторам, музикантам (Бах, Бетховен, Паганини), звертання до художників (Рембрандт, Рафаель). Будь те музика, картини або вірші все рівною мірою є плодом творчості, невід’ємною частиною культури

Психологія творчості по Мандельштаму: вірш живе ще до його втілення на папері, живе своїм внутрішнім образом, що чує слух поета. Залишається тільки записати. Напрошується висновок: не писати не можна, адже вірш уже живе. Мандельштам писав і за свої утвори піддавався гонінням, пережив арешти, посилання, табори: Він розділив долю багатьох своїх співвітчизників. У таборі закінчився його земний шлях; почалося посмертне існування життя його віршів, тобто те безсмертя, у якому поет і бачив вищий зміст творчості

Епохи одна від іншої відрізняються в часі, як країни в просторі, і коли мова йде про нашому “срібному столітті”, ми уявляємо собі якесь яскраве, динамічне, порівняно благополучний час зі своїм особливим ликом, що різко відрізняється від того, що було до й що наступило після. Епоха “срібного століття” простирається між часом Олександра ІІІ і 1917 роком

Протягом “срібного століття” у нашій літературі виявили себе чотири покоління поетів: бальмонтовское ( щонародилися в 60-і й початку 70-х років XІX століття), блоковское ( щонародилися біля 1880-го), гумилевское ( щонародилися близько 1886 р.), і, нарешті, покоління, що народилося в дев’яності роки: Г. Адамович, М. Цветаева, С. Єсенін, В. Маяковський, О. Мандельштам і інші

У листі Мандельштама до Тинянову від 21 січня 1937 року є слова: “От уже чверть століття, як я, заважаючи важливе із дрібницями, напливаю на російську поезію, але незабаром вірші мої зіллються з нею, дещо змінивши в її будові й складі”. Усе здійснилося, усе збулося. Його вірші неможливо отторгнуть від повноти росіянці поезії

Звичайно, завжди найдуться люди, яких Мандельштам просто дратує. Що ж, у його думці, у його поезії, у всьому його вигляді й впрямь є щось що дряпає, що зачіпає за живе, що примушує до вибору між відданістю, що простить всі, і нелюбов’ю, що не прийме нічого. Але поставитися до нього байдуже неможливо. “Прописати безпритульну тінь безпритульного поета у відомчому будинку вітчизняної літератури, відвести для нього нішу в пантеоні й на цьому заспокоїтися сама порожня витівка. Уже/ який там пантеон, коли в нього немає простої могили, і це дуже важлива риса його долі”, писав С. Аверинцев.

У мир російської літератури Мандельштама ввів його вчитель Вл. Гиппиус, один з поетів, тісно пов’язаних з раннім російським декадентством. Тому ранні добутки Мандельштама написані під впливом поезії символізму. Для цього етапу творчості було характерно подання поета про Вселений як про “світовий мрячний біль”, “бідній землі”. Однак уже у віршах тієї пори відчувалася майстерність молодого поета, уміння володіти поетичним словом, використати широкі музичні можливості російського вірша, особливо ямба

Перша російська революція й події, що супроводжують їй, для манделиптамовского покоління збіглися із вступом у життя. У той період Мандельштама зацікавила політика, але тоді, на переломі від отроцтва до юності, він залишив політику заради поезії

У творчості Мандельштама характерна перевага над технікою, над образністю принципу аскетичної стриманості. У нього переважають рими “бедние”, часто дієслівні або граматичні, що створюють відчуття краси й прозорості:

Ніхто тебе не проведе

По зеленіючих долинах,

И рокотаньем солов’їним

Ніхто тебе не покличе…

Все це зроблено для того, щоб рима як така не застеляла собою чогось важливого, що прагне донести до читача поет. У лексиці цінується не стільки багатство, скільки твердий відбір

У Мандельштама немає ні розгулу вишуканих архаїзмів, як у В’ячеслава Іванова, ні нагнітання вульгаризмів, як у Маяковського, ні достатку неологізмів, як у Цветаевой, ні напливу побутових зворотів і слівець, як у Пастернаку

Є цнотливі чари

Високий лад, глибокий мир,

Далеко від ефірних лір

Мною встановлені лари.

У ретельно обмитих ніш

У годинники уважних заходів

Я слухаю моїх пенатів

Завжди захоплену тишу

Початок першої світової війни рубіж часів:

Століття мій, звір мій, хто зуміє

Заглянути у твої зіниці

И своею кров’ю склеїть

Двох сторіч хребці

Для Мандельштама цей час остаточного прощання з Росією Олександра (Олександра ІІІ і Олександра Пушкіна), Росією європейської, класичної. Він прощається зі старим миром по-своєму, перебираючи старі мотиви, приводячи їх у порядок:

У білому раї лежить богатир:

Орач війни, літній мужик

У сірих очах світова широчінь:

Великоросійський державний лик

Тільки святі вміють так

У запашній труні лежати:

Випручавши руки, блаженства в знак,

Славу й спокій вкушати

Хіба Росія не білий рай

И не веселі наші сни

Радуйся, ратник, не вмирай:

Онуки й правнуки врятовані!