Численні утопії Середньовіччя обіцяли людині щастя. Хто ж проти цього? Письменник XX століття, що зазіхнув на священне право людства? Справа у тому, що, творячи антиутопію, у сюжеті якої безпристрасний погляд на суспільство майбутнього, що нагадує нам нашу сучасність, така ж спроба направити людство на справжній шлях до щастя. Шлях цей лежить через відречення від усього негативного в сучасній цивілізації, насамперед, відношення до духовної культури, згустком якої? книга. “…451° по Фаренгейту – це температура, при якій починає горіти папір”.
З цього епіграфу починається роман Бредбері. Автор переносить нас у світ майбутнього, світ, де техніка досягла фантастичних результатів, де люди “живуть по закону”, мислять стандартно. Там заборонено тримати вдома книги, а пожежники вже не гасять пожежі, а лише роздмухують їх. Це світ швидкостей, цифр, розваг, у якому люди ані пам’ятають про минуле, ані замислюються над майбутнім. І головний герой роману Гай Монтег – пожежник. Він насолоджується пожежею, йому здається, що він – диригент, який виконує симфонію вогню. Йому дуже подобається палити книги, але він не задумується над тим, що робить:
душа його сліпа і божевільна, він вписався в уклад фантастичного суспільства. Але скоро ми дізнаємось про нього інше: він дитина, романтик. У ньому живуть два начала, але друге задушене, майже вмерло. Головний конфлікт роману проходить крізь душу героя. Перший злам у внутрішньому світі Монтега виникає, коли він зустрічає Кларису Макеллан. Ця дівчина живе не по законам міста, її всі вважають божевільною, бо вона не така, як інші. Вона духовно наповнена, у неї живі, сяючі очі. Клариса запалила у душі Гая ту іскру, яка в ньому час від часу то загоралась, то згасала, задала питання, над яким ніхто у цьому місті не замислювався: “Чи щасливі ми?” Після цієї зустрічі, після тихої, затишної домівки Клариси власна оселя здалася Монтегу холодним склепом. Кімната здається схожою на могилу, куди не долітає жоден звук великого міста. І власна дружина, наче лялька: “спалене хімичним розчином, ламке, як солома волосся, очі з тьмяним блиском, нафарбований примхливий рот”. Телевізійні “родичі” замінили їй чоловіка, дітей, матір, власні думки. Мілдред – духовно мертва, спустошена жінка, жертва швидкостей, розваг, реклами… Справжнім потрясінням був для Монтега вчинок жінки, котра загинула разом зі своїми книгами. її смерть – форма протесту проти світу, бунт проти законів міста. У її будинку Гай таємно бере кілька книг. Він хоче знати, що ж такого у тих книгах, заради чого людина може піти на смерть, аби не розлучатися з ними. “У нас є все для того, щоб ми були щасливими, а ми нещасні. Чому?” Може, книги допоможуть знайти відповідь? Професор Фабер пояснює Гаю, що все у цьому світі прагне підкорити людину, нав’язати їй своє. “Вас мнуть, як глину, і формують по своєму бажанню”. Цей урок професора лишив слід у душі Монтега, який все ще знаходиться під впливом брандмейстера Вітті. Вітті вважає, що спалення книг – це піклування про людину. Це зберігає спокій і щастя. А книги сіють смуту і зло, тому їх треба знищувати. Біті – філософ-цинік. Він у всьому бачить підтвердження того, що “треба вибивати з голови людей почуття і думки цифрами, заповнювати її фактами,.. їм буде здаватись, що вони дуже освічені. У них навіть буде враження, що вони мислять, що вони рухаються вперед, хоч насправді вони стоятимуть на місці”. Він виразник ідеї необхідності масової культури, інтелектуального стандарту, забуття свого коріння, культури, історії. Стандартна людина зручна: вона не здатна на бунт. Люди “будуть щасливими”. Вітті вважає себе “борцем за щастя”. Вітті здогадався, що робиться в душі Монтега, і хоче зупинити його прозріння. Але Монтег читає книжки, вони відкривають йому світ. Шлях Гая – це шлях переборення стандартності мислення й перетворення на зомбі. Він починає розуміти, що в суспільстві відбулася справжня духовна та інтелектуальна катастрофа. Монтег та “люди-книги” пішли з міста – цього міста мертвих. їм не страшні переслідування, бо з ними – справжнє багатство людства, його духовне надбання. Автор роману виразив відношення до бездуховного суспільства, яке проміняло красу і мудрість книг на індустрію розваг і безпам’ятство. Роман “451° по Фаренгейту” піднімає загальнолюдські проблеми, він ставить питання, над якими замислюється кожна людина. І відповідь на них лише одна: “Я хочу служити книзі, я не хочу бути зомбі і не припущу, щоб мої діти і діти моїх дітей були зомбі”.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)