Сюжет роману Германа Гессе “Степовий вовк”
Роман являє собою записки Гарри Галлера, знайдені в кімнаті, де він жив, і опубліковані племінником господарки будинку, у якому він знімав кімнату. Від імені племінника господарки написана й передмова до цих записок. Там описується спосіб життя Галлера, дається його психологічний портрет. Він жив дуже тихо й замкнуто, виглядав чужим серед людей, диким і одночасно боязким, словом, здавався істотою з інший світу й називав себе Степовим вовком, що заблудився в нетрях цивілізації й міщанства
Спочатку оповідач ставиться до нього насторожено,
Галлер по натурі книгар, далекий від практичних інтересів. Він ніде не працює, залежується в постелі, часто встає чи ледве не опівдні й проводить час серед книг. Гнітюче їх тасло становлять Твори письменників всіх часів і народів від Гете до Достоєвського. Іноді він малює акварельними фарбами,
Гарри Галлер намагається знайти загальну мову з людьми, але терпить крах, спілкуючись навіть із подібними собі інтелектуалами, які виявляються такими ж, як всі, добропорядними обивателями. Зустрівши на вулиці знайомого професора й виявившись у нього в гостях, він не виносить духу інтелектуального міщанства, яким просочена вся обстановка, починаючи із прилизаного портрета Гете, “здатного прикрасити будь-який міщанський будинок”, і кінчаючи верноподданническими міркуваннями хазяїна про кайзера. Розлютований герой бродить уночі по місту й розуміє, що цей епізод було для нього “прощанням з міщанським, моральним, ученим миром, повнів перемогою степового вовка” у його свідомості. Він хоче піти із цього миру, але боїться смерті. Він випадково забрідає в ресторан “Чорний орел”, де зустрічає дівчину по імені Гермина. У них зав’язується щось подібне до роману, хоча скоріше це споріднення двох самотніх душ. Гермина, як людина більше практичний, допомагає Гарри пристосуватися до життя, прилучаючи його до нічного кафі й ресторанам, до джазу й своїх друзів. Все це допомагає героєві ще отчетливее зрозуміти свою залежність від “міщанського, брехливого єства”: він виступає за розум і людяність, протестує проти жорстокості війни, однак під час війни він не дав себе розстріляти, а зумів пристосуватися до ситуації, знайшов компроміс, він супротивник влади й експлуатації, однак у банку в нього лежить багато акцій промислових підприємств, на відсотки від яких він без зазору совісті живе
Міркуючи про ролі класичної музики, Галлер убачає у своєму побожному відношенні до неї “долю всієї німецької інтелігентності”: замість того щоб пізнавати життя, німецький інтелігент підкоряється “гегемонії музики”, мріє про мову без слів, “здатному виразити невимовне”, жадає піти в мир чудових і блаженних звуків і настроїв, які “ніколи не перетворюють у дійсність”, а в результаті – “німецький розум прогавив більшість своїх справжніх завдань… люди інтелігентні, всі суцільно не знали дійсності, були далекі їй і ворожі, а тому й у нашій німецькій дійсності, у нашій історії, у нашій політиці, у нашій суспільній думці роль інтелекту була такий жалюгідної”. Дійсність визначають генерали й промисловці, що вважають інтелігентів “непотрібної, відірваної від дійсності, безвідповідальною компанією дотепних базік”. У цих міркуваннях героя й автора, видимо, криється відповідь на багато хто “прокляті” питання німецької дійсності й, зокрема, на питання про те, чому одна із самих культурних націй у світі розв’язала дві світові війни, що ледве не знищили людство
Наприкінці роману герой попадає на бал-маскарад, де поринає в стихію еротики й джазу. У пошуках Гермини, переодягненої юнаків і побеждающей жінок “лесбійським чарівництвом”, Гарри попадає в підвальний поверх ресторану – “пекло”, де грають чорти-музиканти. Атмосфера маскараду нагадує героєві Вальпургиеву ніч в “Фаустові” Гете (маски чортів, чарівників, час доби – північ) і гофмановские казкові бачення, що сприймаються вже як пародія на гофманиану, де добро й зло, гріх і чеснота нерозрізнені:
“…хмільний хоровод масок став поступово якимось божевільним, фантастичним раєм, один за іншим спокушали мене пелюстки своїм ароматом <…> змії звабливо дивилися на мене із зеленої тіні листя, квітка лотоса ширяв над чорною трясовиною, жар-птиці на гілках вабили мене…” герой, Що Біжить від миру, німецької романтичної традиції демонструє роздвоєння або розмноження особистості: у ньому філософ і мрійник, аматор музики уживается з убивцею. Це відбувається в “магічному театрі” (“вхід тільки для божевільних”), куди Галлер попадає за допомогою друга Гермини саксофоніста Пабло, знавця наркотичних трав. Фантастика й реальність зливаються. Галлер убиває Гермину – не те блудницю, не те свою музу, зустрічає великого Моцарта, що розкриває йому сенс життя – її не треба сприймати занадто серйозно: “Ви повинні жити й повинні навчитися сміятися… повинні навчитися слухати прокляту радиомузику життя… і глузувати з її метушливості”. Гумор необхідний у цьому світі – він повинен удержати від розпачу, допомогти зберегти розум і віру в людину. Потім Моцарт перетворюється в Пабло, і той переконує героя, що життя тотожне грі, правила який треба строго дотримувати. Герой утішається тим, що коли-небудь зможе зіграти ще раз
А. П. Шишкін
Джерело: Всі шедеври світової літератури в короткому викладі. Сюжети й характери. Закордонна література XX століття. М.: “Олімп”; ТОВ “Видавництво ACT”.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)