Сюжет роману Бутццати “Татарська пустеля”
Дія розвертається в невизначений час, що найбільше нагадує початок нашого століття, а невідома держава, зображувана на його сторінках, дуже схоже на Італію. Це роман про час, що з’їдає життя. Необоротність часу – фатальна доля людини, ніч – вища крапка трагічної напруги людського буття
Молодий лейтенант Джованни Дрого, виконаний райдужних надій на Майбутнє, одержує призначення в міцність Бастиани, розташовану поруч із безкрайньою Татарською пустелею, звідки, по переказі, приходили вороги. Або не приходили. Після довгих блукань
Незабаром Дрого заступає на перше чергування й спостерігає зміну варти, чинену під командою старшого сержанта Тронка, службовця в Міцності двадцять два роки й назубок знаючі всі тонкості кріпосного уставу. Служака Тронк не залишає Міцність навіть під час відпустки,
Уночі Дрого складає лист матері, намагаючись передати гнітючу атмосферу Міцності, але зрештою пише звичайний лист з-завіреннями, що в нього всі добре. Лежачи на ліжку, воно чує, як заунивно перегукуються вартові; “…саме в цю ніч для нього почався неспішний і невблаганний відлік часу”.
Бажаючи придбати шинель попроще тієї, що виявилася в нього в багажі, Дрого знайомить із кравцем Просдочимо, що от уже п’ятнадцять років повторює: мов, він від дня на день виїде звідси. Поступово Дрого з подивом довідається, що в Міцності чимало офіцерів, які довгі роки із завмиранням серця чекають, коли ж північна пустеля подарує їм надзвичайна пригода, “той чудесний випадок, що принаймні раз у житті буває в кожного”. Адже Міцність коштує на границі Невідомого, а з невідомістю вв’язані не тільки страхи, але й надії. Втім, перебувають і ті, у кого вистачає сил, отслужив строк, покинути Міцність, наприклад граф Макс Латорио. Разом з ним отслужил свої два роки і його друг, лейтенант Ангустина, але чомусь рішуче не бажає їхати
Наступає зима, і Дрого починає готуватися до від’їзду. Залишається дрібниця – пройти медичний огляд і одержати папір про непридатність до служби в горах. Однак звичка до вузького замкнутому мирку Міцності з її розміряним життям бере своє – зненацька для самого себе Дрого залишається. “Спереду ще багато часу”, – думає він
Дрого відправляється на чергування на Новий редут – невеликий форт у сорока хвилинах ходьби від Міцності, що коштує на вершині скелястої гори над самою Татарською пустелею. Зненацька з боку пустелі з’являється білий кінь – але ж усі знають, що татарські коні винятково білі! У ви, усе виявляється набагато простіше – кінь належить рядовому Лаццари, вона ухитрилася втекти від свого хазяїна. Бажаючи скоріше повернути кобилу, Лаццари вибирається за стіни форту й ловить її. Коли ж він вертається, пароль уже перемінили, а нового він не знає. Солдат сподівається, що, довідавшись його, товариші впустять його назад, але ті, дотримуючись уставу й корячись німому наказу Тронка, стріляють і вбивають нещасного
А незабаром на обрії Татарської пустелі починає рухатися чорна людська змійка, і весь гарнізон приходить у сум’яття. Однак все бистро роз’ясняється: це військові підрозділи північної держави розмічають прикордонну лінію. Взагалі ж демаркаційні знаки встановлені давно, залишилася лише одна нерозмічена гора, і, хоча в стратегічному відношенні вона не представляє ніякого інтересу, полковник посилає туди загін під командуванням капітана Монти й лейтенанта Ангустини – випередити жителів півночі й приєднати пари зайвих метрів території. У своєму елегантному мундирі гордий Ангустина зовсім непристосований до подорожі по горах; він застуджується на крижаному вітрі й умирає. Його ховають як героя
Проходить кілька років; Дрого їде в місто – у відпустку. Але там він почуває себе чужим – друзі зайняті справами, кохана дівчина отвикла, від нього, мати внутрішньо упокорилася з його відсутністю, хоча й радить йому подати прохання про переклад з Міцності. Дрого йде до генерала, упевнений, що його прохання про переклад буде задоволена. Але, на диво, генерал відмовляє Дрого, мотивуючи відмову тим, що гарнізон Міцності скорочується й перекладати будуть насамперед старих і заслужених воїнів
У тузі Дрого вертається в міцність Бастиани. Там панує пропасна метушня – солдати й офіцери залишають гарнізон. Похмура зневіра Дрого розвіює лейтенант Симеони: у свою підзорну трубу він розглянув на краю Татарської пустелі якісь вогні, які те зникають, то з’являються знову й постійно роблять якісь переміщення. Симеони вважає, що ворог будує дорогу. До нього “настільки разючого явища ніхто не спостерігав, але адже не виключено, що воно було й раніше, протягом багатьох років або навіть століть; скажемо, там могли перебувати Село або колодязь, до якого стягалися каравани, – просто в Міцності дотепер ніхто не користувався такою сильною підзорною трубою, яка була в Симеони”. Але отут надходить наказ, що забороняє використати у Фортеці не передбачені уставом оптичні прилади, і Симеони здає свою трубу
Узимку Дрого чітко почуває руйнівну силу часу. З настанням весни він подовгу вдивляється вдалину за допомогою казенної труби і якось увечері зауважує в окулярі маленький тріпотливий язичок полум’я. Незабаром навіть серед білого дня на тлі білястої пустелі можна бачити движущиеся чорні точечки. І один раз хтось заговорює про війну, “і казавшаяся незбутньої надія знову задихала в стінах Міцності”.
И от приблизно в милі від Міцності з’являється стовп – сюди дотягли дорогу чужоземці. Величезна робота, здійснювана протягом п’ятнадцяти років, нарешті завершена. “П’ятнадцять років для гір – суща дрібниця, і навіть на бастіонах Міцності вони не залишили скільки-небудь помітного сліду. Але для людей цей шлях був довгий, хоча самим їм і здається, що роки пролетіли якось непомітно”. У Міцності панує запустіння, гарнізон знову скоротили, і генеральний штаб уже не надає ніякого значення цієї загубленої в горах цитаделі. Генерали не приймають всерйоз прокладену по північній рівнині дорогу, і життя у форту стає ще більш одноманітної й відокремленої
В один вересневий ранок Дрого, тепер уже капітан, піднімається по дорозі до Міцності. У нього була місячна відпустка, але він витримав усього половину строку, і тепер вертається назад: місто став для нього зовсім чужим
“Сторінки перевертаються, проходять місяці й роки”, але Дрого усе ще чогось чекає, хоча надії його з кожною хвилиною слабшають
Нарешті ворожа армія дійсно підходить до стінам Міцності, але Дрого вже старий і хворий, і його відправляють додому, щоб звільнити кімнату для молодих боєздатних офіцерів. У шляху Дрого наздоганяє смерть, і він розуміє, що це і є головну подію його життя. Він умирає, дивлячись у нічне небо
Е. В. Морозова
Джерело: Всі шедеври світової літератури в короткому викладі. Сюжети й характери. Закордонна Література XX століття. М.: “Олімп”; ТОВ “Видавництво ACT”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)