Сюжет “Мертвих душ” (послідовність зустрічей Чичикова з поміщиками)
Створюючи образи Манилова, Коробочки, Ноздрева, Собакевича, Плюшкина, Гоголь прибігає до загальних прийомів реалістичної типізації (зображення села, панського будинку, портрета хазяїна, кабінету, розмови про міський чиновникахе) У тих випадках, коли це необхідно, з’являється перед нами й біографія персонажа
В образі Манилова відбитий тип дозвільного мрійника, “романтичного” ледаря. Господарство поміщика перебуває в повному занепаді
“Будинок панський стояв на юру, тобто на піднесенні, відкритому всім вітрам, якої тільки
Гоголь показує, що Манилов вульгарний і порожній, реальних духовних інтересів у нього немає. “У його кабінеті завжди лежала
Образ накопительници Коробочки вже позбавлений тих “привабливих” чорт, які відрізняють Манилова. І знову перед нами тип “одна з тих матінок, невеликих поміщиць, які набирають потроху деньжонок у пестрядевие мішечки, розміщені по ящиках комодів”. Інтереси Коробочки цілком сконцентровані на господарстві. “Крепколобая” і “дубинноголовая” Настасья Петрівна боїться продешевити, продаючи Чичикову “мертві душі”. Цікава “німа сцена”, що виникає в цій главі. Аналогічні сцени знаходимо майже у всіх главах, що показують висновок угоди Чичикова із черговим поміщиком. Це дозволяє з особливою опуклістю показати духовну порожнечу Павла Івановича і його співрозмовників. У фіналі третіх розділів Гоголь говорить про типовість образа Коробочки, незначній різниці між нею й іншою аристократичною дамою
Галерею “мертвих душ” продовжує в поемі Ноздрев. Як і інші поміщики, він внутрішньо не розвивається, не міняється залежно від віку. “Ноздрев у тридцять п’ять років був такий же зовсім, яким був в осьмнадцать і двадцять: мисливців погуляти”. Портрет лихого гульвіси сатиричен і саркастичен одночасно. “Це був середнього росту, дуже непогано складений молодець із повними рум’яними щоками
Здоров’я, здавалося, так і пирскало з особи його”. Втім, Чичиков зауважує, що один бакенбард був у Ноздрева менше й не так густий, як іншої (результат чергової бійки). Пристрасть до брехні й карткової гри багато в чому пояснює те, що на жодному зборах, де був присутній Ноздрев, не обходилося без історії. Життя поміщика абсолютно бездуховна. У кабінеті “не було помітно слідів того, що буває в кабінетах, тобто книг або паперу; висіли тільки шабля й два ружьяе” Зрозуміло, господарство Ноздрева розвалене. Навіть обід складається із блюд, які пригоріли, або, навпроти, не зварилися
Спроби Чичикова купити мертві душі в Ноздрева фатальна помилка. Саме Ноздрев розбовтує на балі в губернатора таємницю. Приїзд у місто Коробочки, що побажала довідатися, “почім ходять мертві душі”, підтверджує слова лихого “балакуна”.
Образ Ноздрева не менш типовий, чим образ Манилова або Коробочки. Гоголь пише: “Ноздрев довго ще не виведеться з миру. Він скрізь між нами й, може бути, тільки ходить в іншому каптані; але легковажно непроникливі люди, і людина в іншому каптані здається їм іншою людиною”.
Перераховані вище прийоми типізації використаються Гоголем і для опису образа Собакевича. Село й господарство поміщиків свідчать про певний статок. “Двір оточений був крепкою й непомірно толстою дерев’яними гратами. Поміщик, здавалося, клопотав багато про міцність. Сільські хати мужиків теж зрубані були напрочуд усе було пригнано щільно і як треба”.
Описуючи зовнішність Собакевича, Гоголь прибігає до зоологічного уподібнення (порівняння поміщика з ведмедем). У своїх судженнях про їжу Собакевич піднімається до своєрідної “гастрономічної” патетики: “У мене коли свинина всю свиню давай на стіл, баранина всього барана тягни, гусак усього гусака!” Втім Собакевичу (цим він відрізняється від Плюшкина й більшості інших поміщиків) властив деяка господарська жилка (не розоряє власних кріпаків, домагається відомого порядку в господарстві, вигідно продає Чичикову мертві душі, відмінно знає ділові й людські якості своїх селян).
Граничний ступінь людського падіння відбитий Гоголем в образі найбагатшого поміщика губернії (більше тисячі кріпаків) Плюшкина. Біографія персонажа дозволяє простежити шлях від “ощадливого” хазяїна до напівбожевільного скнари. “Але ж були часи, коли він був одружений і сім’янин, і сусід заїжджав до нього пообідати назустріч виходили дві миловидні дочки вибігав син. Сам хазяїн був до стола в сюртуку Але добрій господарці вмерла, частина ключів, а з ними дрібних турбот перейшли до нього. Плюшкин став беспокойнее й, як всі вдівці, підозріліше й скупіше”. Незабаром сім’я повністю розвалилася, і в Плюшкине розвиваються небачені дріб’язковість і підозрілість: “сам він звернувся нарешті в якусь діру на людстві”. Отже, аж ніяк не соціальні умови привели поміщика до останнього рубежу морального падіння. Перед нами розігрується трагедія самітності, що переростає в кошмарну картину самотньої старості
У селі Плюшкина Чичиков зауважує “якусь особливу старість”. Увійшовши в будинок, Чичиков бачить дивне накопичення меблів і якогось вуличного мотлоху. Плюшкин незначний раб власних же речей. Він живе гірше, ніж “останній пастух Собакевича”. Незліченні багатства пропадають зрячи. Предостерегающе звучать слова Гоголя: “И до якої незначності, мелочнности, гидоти міг снизойти людина! Міг так змінитися!.. Все може статися з людиною”.
Таким чином, поміщиків в “Мертвих душах” поєднують загальні риси: нелюдськість, ледарство, вульгарність, духовна порожнеча. Однак Гоголь не був би, як мені здається, великим письменником, якби не обмежився лише “соціальним” поясненням причин духовної неспроможності персонажів. Він дійсно створює “типові характери в типових обставинах”, але “обставини” можуть полягати й в умовах внутрішнього психічного життя людини. Повторюю, що падіння Плюшкина не зв’язане прямо з його положенням поміщика. Хіба втрата сім’ї не може зломити навіть найдужчу людину, представника будь-якого класу або стану?! Словом, реалізм Гоголя містить у собі й найглибший психологізм. Це-те поема й цікава сучасному читачеві
Миру мертвих душ протипоставлена в добутку віра в “таємничий” російський народ, у його невичерпний моральний потенціал. У фіналі поеми виникає образ нескінченної дороги й птаха-трійки, що несеться вперед. У цьому неприборканому русі відчувається впевненість письменника у великому призначенні Росії, у можливості духовного воскресіння людства.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)