Своєрідність лірики Б. Пастернака
Поетичний світ Бориса Пастернака з’являється перед нами у всьому своєму багатстві – багатстві звуків і асоціацій, які відкривають нам давно знайомі предмети і явища з нової, часом несподіваної сторони. Поезія Пастернака – це відбиття особистості поета, що виріс у сім’ї відомого художника і талановитої піаністки. Відома любов Бориса Пастернака до музики – йому навіть ладили композиторське майбутнє, але змістом його життя стала поезія. Перші публікації його віршів відносяться до 1913 року. У наступному році виходить перший збірник
Не спи, не спи, працюй, Не переривай праці, Не спи, борися із дрімотою, Як льотчик, як зірка. Не спи, не спи, художник, Не віддавайся сну. Ти – часу заручник У вічності в полоні.
Уже в перші роки творчості у Пастернака проявляються ті особливості
Звірячого болю міцніють сутички, Міцніє вітер, озвірівши, І летять граків дев’ятки, Чорні дев’ятки треф.
Образний ряд цього вірша глибше, ніж може здатися на перший погляд. Поет використовує тут тричленне порівняння: граки – дев’ятки треф – літаки. Справа в тому, що вірш написаний у 1941 році, у пору, коли не названі в ньому літаки літали дев’ятками, і їхній лад нагадав поетові дев’ятки треф і граків. У складних асоціативних рядах – своєрідність поезії Пастернака. М. Горький писав із цього приводу Пастернаку: “Багато вражаючого, але часто утрудняєшся зрозуміти зв’язки ваших образів і стомлює ваша боротьба з мовою, зі словом”. І ще: “Іноді я сумно почуваю, що хаос світу долає силу вашої творчості і відбивається у ньому саме як хаос, дисгармонійно”. У відповідь Пастернак писав: “Я завжди прагнув до простоти і ніколи до неї прагнути не перестану”. У зрілій ліриці поета дійсно є ясність вираження, що сполучається із глибиною думки: “У всьому мені хочеться дійти до самої суті. У роботі, у пошуках шляху, у серцевій смуті. До сутності минулих днів, до їхньої причини, до основи, до корінь, до серцевини”. Еволюція, що відбулася з поетом, була природним шляхом художника, що бажає у всьому дійти “до самої суті”. Збагнення духовного світу людини, законів розвитку суспільства, природи є головним у творчості Бориса Пастернака. Багато в чому, його вірші є приводом для роздуму над питаннями життєвого устрою. От, приміром, уривок з вірша “Вокзал”:
Вокзал, неспаленний ящик Моїх зустрічей і розлук, Випробуваний друг і укажчик, Почати – не обчислити заслуг…
Мальовнича і звукова виразність вірша, індивідуальна неповторність образної системи – такі характерні риси поезії Пастернака. Цей поет пізнаваний. Він і талановитий художник, і розумний співрозмовник, і поет-громадянин. Відомо, що його творчий шлях був нелегким: його засуджували, травили (після написання роману “Доктор Живаго”). У ті дні Пастернак напише: Я пропав, як звір у загоні: десь люди, воля, світло, А за мною шум погоні, Мені назовні ходу немає. Що ж зробив я за капость, Я вбивця і лиходій? Я увесь світ змусив плакати Над вродою землі моєї. Визнанням великого літературного талант Бориса Пастернака виявилося нагородження його у 1958 році Нобелівською премією “За видатні заслуги у сучасній ліричній поезії і на традиційному поприщі великої російської прози”. Тоді Пастернака змусили відмовитися від цієї премії. У 1989 році вона була повернута поетові посмертно. Можна із упевненістю сказати, що літературна спадщина Бориса Пастернака має важливе значення не тільки у російській, але і у світовій культурі.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)