Світлана характеристика образу
Світлана – героїня балади, написаної, як і інша балада Жуковского, “Людмила”, на тему “зразкової” балади німецького поета Г.-А. Бюргера “Ленора”, – повернення жениха-мерця за своєю нареченою і їх шлях до труни. “Світлана” – спроба створення ідеального національного характеру, “російської душі”, який її бачив і розумів поет. Відмінні риси цього характеру-душі – чистота, лагідність, покірність Провидінню, вірність, ніжність і світлий смуток.
Для зображення своєї героїні поет використав фольклорні фарби,
Сумна С. гадає у водохресний вечорок у дзеркала про своє миле. З’являється її жених і говорить їй, що небеса укротились, нарікання її почуте. Він зве її за собою, саджає в сани, і вони їдуть по сніговому степу. С. бачить Божий храм, в якому когось відспівують. Нарешті сани під’їжджають до хатини. Коні і жених зникають. Героїня, перехрестившись, входить у будинок і бачить труну. З нього встає мрець і тягне до неї руки. Але С. рятує дивовижний голубок, закриваючий її крилами від страшної примари. У останньому героїня упізнає
У фіналі з’являється живий і неушкоджений жених. Герої з’єднуються і грають весілля.
Образи і сюжет “Людмили”(“Леноры”) переосмысляются в “Світлані”: явище мерця нареченій виявляється страшним сном-обманом(жених не помирав, примара, що привиділася уві сні, очевидно, демон-спокусник, від якого героїню оберігає євангельський голубок), знімається важливий мотив провини героїні(для появи страшного жениха С. не давала ніякого приводу); баладна смерть героїв обертається їх щасливим з’єднанням.
Сумна С. на відміну від Людмили, що зневірилася, не ремствує на долю, не зве на суд Творця, але благає “ангела-утішника” тамувати її печаль, вона набожна і безгрішна. Тому темні сили не владні згубити її чисту душу. Невблаганний рок поступається місцем благому Провидінню.
Герої “страшних” балад Жуковского – завжди “страждальна сторона”, вони не мають жодних шансів на порятунок, все, що повинно статися, станеться: страта відбудеться, пророцтво збудеться. Такі герої – жертви свого гріха або надприродного дару. У “Світлані” все навпаки: героїня безневинна, “віщий сон” не збувається, що абсолютно виключно як для баладного жанру, так і для фольклорного, святочного, тлумачення сну; вірш закінчується весіллям героїв.
Баладна логіка руйнується, щасливий, казковий фінал спростовує традиційну схему. С. – небаладна героїня, поміщена волею автора в чужий її природі жанровий світ : традиційні для балади жахи – лише випробування її віри. Її світла душа виявляється сильніше за нічний морок, віра і любов винагороджуються. Саме ім’я героїні має невластиву жанру етимологію: воно задає у вірші тему світла, супротивного баладній пітьмі і перемагаючого її.
(Не випадково балада “Світлана” закінчується рано вранці, тоді як дія “Людмили” – і “Леноры” – не виходить за межі ночі.
С. – один з найважливіших для Жуковского поетичних образів, що зв’язує воєдино його долю і творчість. Жуковский присвятив цю баладу Олександрі Андріївні Протасовой(у заміжжі Воейковой), яку називав “своєю музою, що надихала його на поетичний настрій”. Ім’я Світлана стало літературним ім’ям цієї жінки – адресата багатьох віршованих послань як Жуковского, так і Н. М. Языкова, І. І. Козлова. Цим же ім’ям називали в літературному суспільстві “Арзамас” самого поета. Через роки його друг П. А.
Вяземский згадував слова поета про те, що отримане їм при арзамаському “хрещенні” ім’я виявилося пророчим : Жуковский був “Світланою не лише ім’ям, але і душею”. Ім’я С. стало для Жуковского і його друзів символічним позначенням особливого світогляду і світовідчуття, “світлої” віри, покликаної освітити своєю присутністю похмуру істотність життя; воно виявилося свого роду дивовижним талісманом, що захищає від злих сил.
О. С. Пушкін використав “мовчазний і сумний” образ С. для характеристики своєї героїні Тетяни(“Євгеній Онєгін”, гл. 3, строфа V). Образ С. має незліченне число літературних відгомонів : він став одним з центральних образів російського літературного пантеону героїв.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)