Ствердження в образі Андрія Соколова перемоги людяності та відповідальності за долю Батьківщини (за повістю Михайла Шолохова “Доля людини”) “Доля людини” – роздуми автора над людською долею в зв’язку з трагічними подіями, війною, що була тяжким випробуванням в житті цілого народу. З цією мстою Шолохов добирає епізоди, що краще за інші дозволяють зрозуміти цю проблему. Чи витримає Андрій Соколов, головний герой твору, важкі втрати, чи збереже віру в житія іі людей, чи пройде він іспит на людяність, і взагалі, то виявиться сильнішим:
обставини чи його характер, – цс питання стає наскрізним в повісті. Низка епізодів об’єднується не тільки образом Соколова, а “круговою” композицією і прикутістю уваги до цього питання, а ше окремими образами-лейтмотивами, такими як образ дороги, що переростає в образ складного життєвого шляху взагалі. Багато разів повторюється у цьому лейтмотиві слово “тяжко”: “Тяжко мені, братцю, згадувати, а ще тяжче розповідати про те, що довелося пережити…” Окремої історії або окремої пригоди в повісті немає, життя Андрія Соколова осмислюється автором як явище епохи. У чужій землі Андрій
“поховав останню свою радість і надію” – свого сина. Це було лише одним з випробувань, що випали на його долю. Він знав й інші втрати, пережив полон, витримав майже неможливе, з того, що взагалі може довестися витримати людині. Хоча Андрій Соколов ніби не здійснював особливих подвигів, у розказаних автором епізодах достатньо свідчень про його мужність. Він – герой, хоча герой непоказний, один з мільйонів подібних непомітних героїв. Здавалося б, ненависть до ворогів мала б витіснити з його серця будь-які інші почуття: таке нерідко трапляється саме з сильними людьми. Схоже, що почуття трагічної безнадійності зачепило-таки глибинні шари його особистості. Але доля зводить його з сиротою Ванюшею, дитиною. в якої вкрали дитинство, і втрати якої були не меншими, ніж у нього, дорослої людини. Й ось вже емоційна тональність оповіді змінюється: “Вночі то погладиш його сонного, то волоссячко на чупринці понюхаєш, і серце відходить, стає м’якішим, а то воно ж у мене скам’яніло від горя”, – зізнається Андрій Соколов. Отже, він не втратив здатність до співчуття й доброти. Більш того, через наступне всиновлення Ванюші Шолохов розкриває ідею непереможності людяності. Віра та надія звучать у цих рядках повісті: попри все Андрій Соколов лишився людиною. Повісті, названо не просто “долею”, або “долею Андрія Соколова” – узагальнене слово “людина” підкреслює важливість саме цього моменту. У його ставленні до дитини – перемога доброти над жорстокістю, над утратами та загальною руїною: це більше, ніж військова перемога над ворогом, цс перемога іншої моралі – гуманізму та відповідальності за долі інших. Але знову ж таки відповідальність Андрія не обмежується відповідальністю за малого сирітку, вона нерозривна з відповідальністю за долю Батьківщини. У кінці повісті це звучить відкритим текстом: “І хотілося б думати, що ця російська людина незламної волі витримає, і коло батьківської о плеча виросте той, хто, подорослішавши, зможе все витерпіти, усе подолати па своєму шляху, якщо до цього покличе його Батьківщина”. Отже, повість про долю Андрія Соколова – розповідь про переміни людини над нелюдськими обставинами, надії над відчаєм, мпрнш п існування над страхіттям війни.
