Стихія революції й природи у творчості А. А. Блоку (На прикладі поеми “Дванадцять”)
1. Атмосфера революційних змін у Росії. 2. Опис старого буржуазного миру. 3. Мир, розбитий на дві частини 4. Суперечливий образ Христа. Яка чудова хірургія! Взяти разом і артистично вирізати старі смердючі виразки!
Б. Л. Пастернак У січні 1918 року була створена на одному подиху знаменита поема А. А. Блоку “Дванадцять”. Сам поет уважав, що це один із кращих його добутків. Все те, що палало в душі творчої особистості було перенесено на папір Так у рамках одного добутку Блок зміг “приборкати” стихію не тільки природи, але й самої історії. У
Вони відповідають своїй природі, стихійності й передають дрібні деталі її прояву. У назві твору дуже вірно зіставлені два образи природи й революції. Адже Блок використовує природні пейзажі для того, щоб відбити революційні зміни. Для багатьох громадян вони були очевидні, але ніхто з них, напевно, не припускав, що історичні події будуть закручувати людей у такому вихрі Розглядаючи два таких шари в поемі “Дванадцять”, ми розуміємо, що з їхньою допомогою автор зміг передати
За допомогою опису революційних подій простежується сюжетна канва добутку. Природні явища ж поглиблюють значеннєве наповнення, показують вплив історичних подій на людей і їхнє значення для всієї історії в цілому. Незважаючи на те що в поемі виникають сцени з петроградських вулиць, вони відбивають атмосферу й сприйняття революційних змін у Росії. Тому дванадцять червоногвардійців і стають тими першими людьми, які переборюють перешкоди стихії й “державним кроком” ведуть за собою народ Чорний вечір. Білий сніг.
Вітер, вітер! На ногах не коштує людина. Вітер, вітер – На всьому божому світлі!
Більшу роль у поемі Блоку “Дванадцять” грає прийом контрасту. З його допомогою автор не стільки розводить героїв по різних полюсах історії, скільки показує, що біла стихія несе дійсні зміни у всім світі Вона, можливо, і руйнує звичний уклад життя, але покликана для того, щоб зробити її неодмінно краще. Тому досить яскраво описане жалюгідне положення старого буржуазного миру. Вітер хльосткий! Не відстає й мороз!
І буржуй на перехресті В комір сховав ніс Він ховається від стихії, але однаково не може від її втекти. Тому при опис цього образа автор використовує контрастні зіставлення темного й жалюгідного суспільства з білим полотном снігу. У цьому випадку прихильники старого миру здобувають штрихи когось “дивовижного звіра”. Чорне, чорне небо.
Злість, смутна злість Кипить у груди… У той же час для опису старого миру автор використовує й образ жалюгідного пса Він також не готовий прийняти як погодні умови, так і революційні зміни. Так, у межах одного соціального класу автор показує непримиренність із новими життєвими обставинами. Коштує буржуй, як пес голодний, Коштує безмовний, як питання. І старий мир, як пес безрідний, Коштує за ним, піджавши хвіст.
З такого опису зрозуміло, що автор не приемлет ні для себе, ні для свого народу таке існування. Тому він закриває червоногвардійців від цього миру білою блекотою снігу Він немов розбиває мир на дві частини, але так, щоб жодна не могла принести інший шкоди. Спереду – замет холодний, Хто в заметі – виходи!..
– Тільки злиденний пес голодний Шкутильгає за… Однак ми розуміємо: автор на стороні червоногвардійців. Це підтверджується й біографічними матеріалами про те, що А. А. Блок з радістю прийняв революцію. Але в той же час у добутку він намагається досить об’єктивно піднести нам історичні факти. Адже не всі приймали й сприймали революцію як відновлення.
Можливо, тому автор уводить в оповідання вбивство Катьки. Її смерть стає одним з елементів контрасту при описі походу червоногвардійців А Катька де? – Мертва, мертва! Прострелена голова! Що, Катька, рада?
– Ні гу гу… Лежи ти, падло, на снігу!.. Блок не виставляє червоногвардійців позитивними героями Їм не далекі й різні негативні людські якості. При цьому в оповіданні вони просто йдуть уперед. Єдина сцена, у якій вони діють, це зустріч із Катькой.
Можливо, її вбивство обумовлене й тим, що Петрухе не слід брати із собою в новий мир такої людини, що зміг зрадити його. Адже в майбутнім житті йому немає місця Один з дослідників творчості поета також звертався до цього епізоду поеми. Він писав про те, що “ненавмисне вбивство Каті й розпач Петрухи – глибока психологічна драма, вона виростає на шляху дванадцяти як ще одним споруджена старим миром перешкода (або пастка), яку потрібно переступити, відкинути”. Так, на тлі революційних змін і природної стихії автор не забуває про людської складової, що іноді є певною перешкодою. Вона не вписується в стихійні події природних і революційних змін, нр є складеним компонентом самого життя, що також знаходить висвітлення в добутку.
Образ нового миру представлений не тільки в обликах червоногвардійців, що відбивають історичної події У добутку в такій якості виступає й природа. Але вона має більше м’які характеристики й співвідноситься вже не з хуртовиною, а пурханням снігу. Гуляє вітер, пурхає сніг, Ідуть дванадцять чоловік.
Потужна ж музика переможного революційного ходу чутна в останніх главах поеми “Дванадцять”. Ми бачимо, що старий мир уже залишився за. Він тепер не є перешкодою для того, що несуть у це життя червоногвардійці Тому міняється вся атмосфера дійсності. Вітер не косить перехожих і рве плакати, а грає червоним прапором. Це – вітер із червоним прапором Розігрався за…
У самому кінці добутку представлений не стільки природний, скільки космічний вихор революції, коли поперед такого ходу йде сам Христос. Здається, саме він і трепет це полотно історії. А. А. Блок сам визнавався, що не знає, чому поперед червоногвардійців виявився даний вигляд. Тим більше що згодом стало зрозуміло: людей до нового життя вели ті, хто відкидав релігію. Але можливо, використання такого образа дозволило поетові в самому добутку показати, що грядут поліпшення незважаючи на те що вони приходять зі сніжним і революційним вихром.
…Спереду – із кривавим прапором, И за хуртовиною не бачимо, И від кулі непошкоджений, Ніжною ходою надхуртовинним, Сніжним розсипом перлової, У білому віночку із троянд – Спереду – Ісус Христос. Таке припущення співвідноситься з думкою дослідника В. Н. Орлова, що пише про те, що образ Христа для Блоку був зв’язаний не з релігійної, а моральною основою. Тому він і йшов поперед нового миру, здатного на своєму шляху перебороти безліч перешкод. У поемі Блоку “Дванадцять” стихія природи й революції постійно перетинаються або, можна сказати, перебувають у якійсь єдності.
Але така єдність протягом усього оповідання виражається по-різному. З одного боку, вони є доповненнями для створення в нашім поданні глибокого по значеннєвому наповненню образа, одна грань якого – революція, інша – стихія У той же час при описі старого миру, що і намагається перешкодити кардинальним змінам, у зображення стихії вторгаються контрастні риси. Наприклад, на початку добутку образи представлені на тлі непогоди, наприкінці добутку вони немов приміряться з тим, що неминуче несе їм Христос.
Таким чином, біла сніжна маса стає полотном, на якому видні всі вади старого миру і його неспроможність у новому житті. Подібне розуміння дійсності Блок виразив у досить яскравих і переконливих картинах. Завдяки цьому ми змогли зрозуміти позитивні й негативні сторони самого вихру.
У той же час подвійність у створенні образів немов призиває нас до того, що історичні події не можна оцінювати однозначно. Подібне суперечливе сприйняття добутку автор створює за допомогою двох компонентів: стихії революції й природи, які змогли вміститися в рамках одного оповідання і яскраво представити нам картину революційної дійсності
(1 votes, average: 5.00 out of 5)