ЛІТЕРАТУРА XVIII СТОЛІТТЯ. ПРОСВІТНИЦТВО
§ 7. ФРІДРІХ ШИЛЛЕР – ВИДАТНИЙ ПРЕДСТАВНИК НІМЕЦЬКОГО ПРОСВІТНИЦТВА
Справжній герой п’єси – народ
Уперше в творчості Шиллера на перший план виходить зображення народу як головного героя твору. У п’єсі діють землероби і пастухи, мисливці і рибалки, життя й праця котрих тісно пов’язані з рідною землею. Автор оспівує давні часи, коли народ жив вільно і незалежно, а вся земля “належала всім, хто був з нею серцем у згоді”. Претизація старовини не тільки нагадує про минуле, а й виражає
ідеал митця: мирна праця на вільній землі, єдність і злагода між людьми. Однак спокій швейцарських селян порушується з приходом найкращі якості швейцарців. Повстання змусило підвести голову навіть найбільш убогих і забитих.
Ставлення до народу – основний критерій авторської оцінки образів. Мельхталь активно служить народній справі, Вальтер Фюрст теж готовий віддати життя за щастя народу; Штауффахер, заможний селянин, полишив свій дім, аби захищати народні інтереси. Вільгельм Телль, який спочатку стоїть осторонь, ладен стати “в ряд, якщо вітчизна викличе до бою”. У п’єсі засуджуються зрадництво
й відступництво від свого народу в образі Ульріха фон Руденца, племінника барона фон Аттінгаузена. Руденц, закоханий в багату Берту фон Брунек, через своє кохання забув про вітчизну і став на бік австрійців, аби заслужити любов Берти. Але Берта фон Брунек перша з усіх прямо у вічі кидає Руденцові звинувачення у зраді. Вона переймається народними проблемами, уболіває за долю швейцарців і тому не хоче бути з людиною, котра відмовилась від батьківщини. її образ є прикладом того, як кращі представники швейцарського дворянства, захоплені могутнім народним рухом, під час серйозних випробувань забули про майнову і соціальну нерівність, відчувши себе насамперед швейцарцями. До таких дворян-патріотів належить і дядько Руденца, Вальтер фон Аттінгаузен, який заповідає племінникові дбати про свій народ. У п’єсі показано духовне відродження Руденца. Врешті-решт він під впливом Берти, а ще більше – подій, що розгорнулися в країні, усвідомлює свій найперший обов’язок – служити народу. В останній сцені драми Берта, “вільна швейцарка”, віддає Руденцові, тепер теж “вільному”, свою руку й серце. Руденц дарує свободу всім своїм кріпакам. І народ, звільнившись від пригноблювачів, славить свободу.
Письменник показав образ народу в динаміці. Якщо спочатку швейцарці роз’єднані й ще не досить стійкі у своїх переконаннях, то у фіналі п’єси народ постає вже як єдина, монолітна маса, непереборна сила якої полягає в її єдності.
