Справедливість вимагає заступатися за людей страждаючих
Росіянами людьми страждання завжди сприймалося як випробування, як своєрідний спосіб рятування від гріхів, очищення. До страждаючої, особливо скривджених природою, з тілесними вадами, що оточують ставилися з деяких часток жалості, співчуття й одночасно полегкості. Звідси й майже любовне відношення до юродивих, карликам, “божим” бабусям. Уважається, що допомагаючи страждаючий, ти сам якоюсь мірою викупаєш частину своїх гріхів. Саме тому в дев’ятнадцятому столітті в багатьох будинках багатих людей утримувалися так звані нахлібниці
Достоєвський одним з перших у російській літературі звернув увагу не на тілесні, а на духовні страждання простої людини. Так, у романі “Злочин і покарання” яскраво виписане образ Сонечки Мармеладовой.
Страждання викупає будь-яку провину й одночасно здатно зачепити за живе навіть саму тверду людину. Саме тяжке становище Маші, головної героїні роману А. С. Пушкіна ” Капітанська дочка “, торкнуло озлоблене й Загартоване серце Пугачова. Він зміг простити обман і відпустив її й Гринева з миром. Іноді страждання іншої людини здатно викликати співчуття навіть до ворога. Так, наприклад, почуття справедливості спонукало генерала Миронова зупинити катування башкирца – посланника Пугачова. Стан гінця не могло не викликати співчуття в навколишніх: жалюгідна згорблена фігура, відсутність вушних раковин, носа й мови. На Гринева ця зустріч зробила величезне враження. Він доходить висновку, що який би злочин не зробила ця людина, вона не повинен бути покараний таким варварським образом. Страждання – це випробування не тільки для терпящего нещастя, але й для навколишніх його людей. Хтось заступиться, як того підказує його серце. Інший мовчачи пройде мимо. Третій же, навпаки, постарається скористатися ситуацією й витягти для себе яку-небудь вигоду. Так, приміром, Лужин прекрасно розуміє, що Дуня не любить його і йде заміж тільки від безвихідного положення. Але це зовсім не зупиняє його. Швабрин, воспользовавшийся неясним часом і беззахисністю дівчини, замикає Миронову Машу у світлиці, примушуючи неї вийти заміж. А Порфирій Головлев, головний герой роману Салтыкова-Щедріна “Добродії Головлевы”, не почуває своєї провини, коли прибирає до рук гроші братів і матері. Кожний з героїв під впливом чужого лиха проявляє себе й далеко не із кращої сторони. Лужиным рухає себелюбність і прагнення до влади над слабейшим. Швабрин шукає помста ураженому самолюбству. Головлевым опановує почуття жадібності й корисливості
Однак у кожному разі несправедливість стосовно слабкого карає по заслугах. Жоден із кривдників не знаходить ні щастя, ні заспокоєння. Скоріше, навпаки, вага від вчиненого так чи інакше задовольняє над кожним. Лужин відкинуть. Швабрин пійманий і відданий правосуддю, а його наклеп, зведений на Гринева не мала успіху. Порфирій залишається на самоті. Випробовуючи почуття провини, він уночі намагається добратися до могили матюкай і замерзає на дорозі. Таким чином, підтверджується народне повір’я, що, скривдивши слабка й страждаючого, людина викликає на себе всілякі лиха