Співзвучність поезії Івана Франка з народною піснею
Франко як митець передусім – поет. Саме в поезії він найяскравіше самовиразився як художник, як мислитель, як людська особистість незвичайної емоційності, якій властиві повна гама почуттів: і надія, і зневіра, і ненависть. Його поезії притаманні сміливість думки, культура мислення, чистота почуттів, високі естетичні ідеали.
Одна із пристрастей Франка – збирання усної народної творчості: прислів’їв, приповідок, легенд, пісень, які він записував від ремісників Дрогобича, селян Нагуєвичів, куди приїжджав на канікули, щоб косити сіно,
Народна поезія, народна творчість, народна пісня завжди були джерелами творчості Франка. Особливо багато спільного з народною піснею має цикл “Веснянки”, і
Форма веснянок – це чудесний сплав фольклору і неповторного поетичного обдарування. Наскрізний образ циклу – алегоричний образ чарівниці-весни, що від неї тануть сніги, вона приносить з собою бурхливі вітри, надає життя всьому живому, вселяє в людей бажання жити і боротись за весняне, краще життя. Тому-то пробуджена
Лиш боротись – значить жить.
Франко перший вносить у веснянки соціальний зміст, передові громадські ідеї. Провідну суть більшості веснянок становить контраст багатства і краси природи та нестерпного життя більшості народу. Пісенним ліризмом сповнені рядки:
Веснянії пісні,
Веснянії сни,
Чом так безутішні,
Безвідрадні ви?
Де знайти душевний спокій? Поет звертається по допомогу до матері-землі, рідної неньки всіх людей, і тоді з-під його пера лягають на папір мужні рядки:
Земле моя, всеплодющая мати,
Сили, що в твоїй живе глибині,
Краплю, щоб в бою сильніше стояти,
Дай і мені!
У матері-землі її вірний син просить великої теплоти, що очищає почуття і викликає до людей “безграничную, чисту” любов. Йому потрібна і невичерпна пристрасть борця, сила рук і ясність думки. Він дає клятву твердо стояти на захисті трудящих і все життя “правді служити, неправду палити… пута ламати… в серце кривди влучать”.
За емоційністю та художніми засобами вірш “Земле моя, всеплодющая мати…” – це діамант першої величини, що сяє в центрі поетичної корони Франка. Митець співає “осанна” рідній землі й творцеві всього на землі – безнастанній творчій праці людини.
З фольклору Іван Франко обирає образ темної хмари, якому надає позитивного значення – темна хмара бажана, її не бояться, а з нетерпінням чекають, вона творить добро. Поезія “Гримить” звучить як оптимістична симфонія:
Мільйони чекають щасливої зміни,
Ті хмари – плідної будущини тіні,
Що людськість, мов красна весна, обновить…
Гримить!
Фольклорну основу має і малюнок весни у вірші “Гріє сонечко”.
Початок поезії – це світлий пейзаж чарівної української природи. У ньому й проміння ласкавого сонечка, і мила слухові поета неповторна симфонія українського поля з солістами-жайворонятами, і кришталева синь безкраїх небес.
Підіймається із землі і все росте, росте могутня постать орача-сіяча, справжнього хазяїна землі, якого автор закликає встати і сіяти “в щасливий час золоте зерно”. А щира мати-земля віддячить орачеві “з трепетом любові”.
Образ матері оповитий серпанком синівської любові і благоговінням перед нею. Щоб змалювати її образ, автор підбирає найпоетичніші епітети, характерні для народної поезії, її любов до сина-орача трепетна, вона нагодує його кров’ю теплою, виростить обережливо, бо це мати щира. Цей образ відповідав ідейно-естетичному задумові поета, був близький і зрозумілий читачеві з народу, до котрого звертався автор; хлібороб для Франка – зразок щирості і благородства.
У ліричному народнопісенному стилі написані “Осінні думи” Франка.
Один із найкращих пейзажних малюнків – “Тихенько річка котить хвилі чисті”, в якому змальована чарівна країна мрій і щастя, до якого так прагне людина:
Тихенько зорі моргають іскристі… Зірниці промінь, мов дитя, хлюпочесь В хрустальних водах: голі і безлисті Нависли лози – їм заснути хочесь. Дуже близька за звучанням і настроєм попередній “осінній” думі напрочуд поетична “нічна” дума “Місяцю, князю”:
Місяцю, князю,
Ти, чарівниченьку!
Смуток на твойому
Ясному личеньку.
Присутній в поезіях Франка і характерний для народної пісні прийом психологічного паралелізму, який переносить якесь явище природи на явища життя людей. За цим принципом побудовані народні пісні: “Ой, у лузі та ще й при березі”, “Стоїть явір над водою”.
Вірш “Червона калино, чого в лузі гнешся” витримано в такому стилі. Центральний образ поезії – червона калина – символ краси і благородства, всього світлого і сонячного, життєлюбства і самопожертви:
Не жаль мені цвіту, не страшно і грому,
Не страшно і грому,
І світло люблю я, купаюся в ньому,
Купаюся в ньому.
Але через життєві умови калина, така сонячна і смілива натура, символ моральної краси, гине. І винуватцем виступає дуб, який калину “отінив, як хмара”. На відміну від народних пісень, дуб – негативний образ, уособлення всього омертвляючого. І в цьому новаторство Франка, бо в народній пісні дуб у такому трактуванні не виступав. За драматизмом почуттів збірка “Зів’яле листя” близька до народної пісні: розлука ліричного героя з коханою вічна, сльози дрібні, серце коханої, як “колюче терня”.
Використовуючи народнопісенні засоби і прийоми відтворення почуттів ліричного героя, Іван Франко доводить, що українська народна пісня – то живий скарб, що йде від покоління до покоління, несучи радість і смуток, чаруючи людську душу, даючи їй силу і натхнення.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)