Специфіка потоку свідомості в новелах В. Вульфа

Модернізм (від французького. moderne новітній, сучасний) – художественно-эстетическая система, що зложилася в 20-х рр. XX століття, як своєрідне відбиття духовної кризи буржуазного суспільства, протиріч буржуазної масової й індивідуалістичної свідомості. Модернізм поєднує безліч щодо самостійних ідейно-художніх напрямків і плинів (експресіонізм, кубізм, футуризм, конструктивізм, імажинізм, сюрреалізм, абстракціонізм, поп-арт і інші), кожне з яких має певну идейно-эстетическую й художньо-стильову специфіку. Становлення модернізму як закінченої

художественно-эстетической системи й відповідного типу світогляду було підготовлено такими його стадіями, як декадентство й авангардизм

Стадії й форми модернізму були своєрідним протестом по відношенню, з одного боку, до соціально-деструктивних процесів і тенденцій у буржуазному суспільстві і його духовному житті, а з іншого боку – до таким характерного для художньої культури пізнього капіталізму явищам, як епігонське повторення канонізованих форм і стилів, вироблених реалізмом і романтизмом XIX в.; пасивне, поверхневе копіювання дійсності, заявлене натуралізмом

У художніх творах, эстетических

трактатах і публіцистичних деклараціях модернізму мир найчастіше з’являється жорстокі й абсурдним, протиріччя й конфлікти – нерозв’язна й безвихідними, людина – самотні й приреченим, його дії й учинки безглуздої й неспроможними, а обставини, у які він укладений, ворожими йому й непереборними. Перевага похмурого колориту, песимістичних настроїв і тривожних, томливих передчуттів, свідомість непізнаваності й незмінності нелюдського миру – такий емоційний настрой добутків модернізму в літературі. Навіть ті добутки модернізму, де домінують світлі, елегійні або навіть радісні емоції (наприклад, у Кандинского, М. Крокувала, П. Мондриана, И. Стравінського, О. Мессиана, М. Пруста, Элиота й ін.), перейняті мотивами втрати зв’язків з реальністю, культурою, природою, суспільством, миром речей; самітність і ілюзорна воля художника, замкнутого в простір своїх фантазій, спогадів і суб’єктивних асоціацій або умоглядних конструкцій

“Потік свідомості” як техніка листа являє собою алогічний внутрішній монолог, що відтворює хаос думок і переживань, дрібні рухи свідомості. Це – вільний асоціативний потік думок у тій послідовності, у якій вони виникають, перебивають один одного й тісняться алогічними накопиченнями

В англійській літературі в області модерністського роману найбільш характерними фігурами є Джемс Джойс, Олдос Хаксли й представники психологічної школи Вірджинія Вульф, Мэй Синклер, Дороти Ричардсон.

Главою “психологічної школи” була визнана Вірджинія Вульф (1882-1941), що у своїй Творчості продемонструвала розмаїтість можливостей психологічного роману. Основним завданням свого мистецтва представники “психологічної школи” уважали дослідження психологічного життя людини, що вони ізолювали від соціального середовища. Навколишній світ цікавив їх лише в тій мері, у якій він відбивався у свідомості героїв

Всі романи Вулф – це своєрідна подорож углиб особистоості, що читач може прийняти або не прийняти, але яке не має право диктувати. Вульф завзято шукала, будучи сміливим експериментатором, нові шляхи в мистецтві, прагнучи до граничної глибини психологічного аналізу, до виявлення безмежних глибин духовного початку в людині. Звідси вільна форма діалогів і монологів, імпресіоністична манера опису обстановки й пейзажу, своєрідна композиція романів, в основі якої відтворення потоку почуттів, переживань, емоцій героїв, а не передача подій

Сперечаючись із реалістами, які йшли за типовим або за загальним, Вулф переконувала в необхідності звернути увагу на те, що прийнято вважати малим, – на мир душі. Всі її романи – про це внутрішнє життя, у якій вона знаходить більше змісту, ніж у соціальних процесах. Особливості внутрішнього миру людини вона пояснювала споконвічними якостями натури людини, але людям вона симпатизувала. Вона сприймала життя як вигадливе, але закономірне переплетення світла й тьми, добра й зла, краси й неподобства, юності й старості, розквіту й зів’янення

Освоєння способів щиросердечного аналізу у Вулф ішло своєю чергою. Елементи “потоку свідомості” як засобу психологічного аналізу усе більше проникали в її творчість, стаючи характерним образотворчим прийомом. Створені нею романи значно відрізнялися по своїй техніці від традиційного викторианского. Випливаючи знайденої эстетической доктрині, вона реалізувала свої творчі завдання на практику

Її не хвилює, що художнє дослідження внутрішнього життя героя сполучається з розмиванням границь його характеру, що в добутку немає ні зав’язки, ні кульмінації, ні розв’язки, а, отже, немає в ньому й строго канонічного сюжету, що є одним з найважливіших засобів втілення змісту, сюжету як основної сторони форми й стилю роману в їхній відповідності змісту, а не властиво самого змісту. Ця обставина створює відчуття якоїсь дисгармонії. Зрозуміло, цей наслідок того, що письменницю цікавить не реальний мир, а лише його переломлення у свідомості й у підсвідомості. Отрешаясь від реального життя з її проблемами, вона йде в мир переживань і почуттів, багатих асоціацій і мінливих відчуттів, у мир “уявлюваного життя”. Вона спонукує читача проникнути у внутрішній мир героя, а не вивчати причини, що розбудили в ньому певні почуття. Звідси й імпресіоністська манера зображення й опису: стильове явище, що характеризується відсутністю чітко заданої форми й прагненням передати предмет в уривчастих, миттєво фіксуюче кожне враження штрихах, вести оповідання через схоплені навмання деталі

Новели: Будинок із примарами. Чи понеділок, вівторок… , Ненаписаний роман

Перші оповідання Вірджинії Вулф – “Будинок із примарами”, ” чиПонеділок, вівторок…”, “Пляма на стіні”, “Струнний квартет”, “Ненаписаний роман”, “Фазанья полювання” . Деякі з них увійшли, видозмінившись, у її романи. І все-таки це самостійні, окремі, художньо продумані добутки. І якщо вже треба підібрати жанрове визначення, те це, видимо, ліричне есе або – що ще вірніше – замальовка настрою, психологічного стану, спроба засобами мови, слова передати відчуття, не стільки саму думку, скільки процес мислення, пошуки істини. Недарма в оповіданні ” чиПонеділок, вівторок…” так часто повторюється слово “істина”. Істина, дає зрозуміти Вірджинія Вулф, у силу своєї мінливої, хиткої, невловимої природи противиться раціональному аналізу. Бути може, Музика володіє цією таємницею? І Вірджинія Вулф у своєму програмному оповіданні “Струнний квартет” намагається зробити неможливе – передати словом музику

Мучачись, як і її героїня в оповіданні “Підсумок”, Сашко Лейзем, питанням: “Який же погляд щирий?” і прекрасно розуміючи, що “можна глянути додому… і так і эдак”, Вірджинія Вулф показує зміст своїх розбіжностей з викторианцами і їхніми спадкоємцями в мистецтві эдвардианцами. Прочитавши заголовок “Будинок із примарами”, чекаєш чого-небудь у дусі Оскара Уайльда (“Кентервильское примара”). І в оповіданні-замальовці Вірджинії Вулф є примари, але вони якісь інші, “некласичні”. Безшумно, боячись потривожити спокій хазяїв, вони ступають по сходам, взявшись за руки,- хто вони, чоловік і жінка? – і наполегливо шукають щось – радість, залишену в будинку й обретшую своє пристановище в душах хазяїв

Душу – от головне, от підсумок міркувань Вірджинії Вулф. Недарма саме слово “Підсумок” винесено в заголовок оповідання, де героїня міркує, що таке душу. А “Лапін і Лапіна” – це оповідання про самітність душі, що задихається в міщанській вульгарній обстановці, де тісно не тільки від великовагових меблів, громіздких буфетів, але й від грузлих, нікчемних, тупих думок і вихолощених почуттів. Мабуть, це одне з перших оповідань у західній літературі, де так гостро поставлені проблеми відчуження й розщеплення особистості, духовного здоров’я, що в “вивихнутому” XX столітті іноді приймає форму “ковзана”, чудностей

Модернізм як художній плин характеризує суб’єктивізм і в цілому песимістичний погляд на прогрес і історію, внесоциальное відношення до людини, порушення цілісної концепції особистості, гармонії зовнішнього й внутрішнього життя, соціального й біологічного в ній. У плані світоглядному модернізм сперечався з апологетичною картиною миру, був настроєний антибуржуазно; у той же час його явно насторожувала негуманність революційної практичної діяльності

Модернізм виступав на захист особистості, проголосив її самоцілісність і суверенність, іманентну природу мистецтва