“Софія Київська – оберіг української духовності” ( за мотивами роману Павла Загребельного “Диво”)
народу. Що лунає з уст вибраних умільців. Я – сопілка в устах мого народу, і тільки йому підвладні пісні, що пролунають, народившись у мені”.
До цього відкриття митець ішов стихійно, але неухильно – його вели доля й покликання. Спочатку він не знав, що в ньому після смерті діда оживе буйнодивний світ кольорів. Наступний щабель його духовного зростання – захоплення красою церкви Богородиці. У язичницькій Радогості, захованій в “глибини зеленого дивосвіту”, його вразила летюча барвна каплиця, а її хранителька Звенислава відкрила
Софія Київська постала з любові. І не так важливо, хто був її творцем. Адже увібравши кожною цеглиною, кожною лінією й кожною барвою променисте тепло душі свого творця, вона перетворилася для нашого народу на всесильний оберіг. Свідок тисячолітньої історії українців, Софія Київська й сьогодні стоїть на чатах нашої духовності, не дає впасти в прірву безпам’ятства й зневіри.