Соціальний протест у романі Ф. М. Достоєвського “Злочин і кара”
Роман Ф. М. Достоєвського “Злочин і кара” був надрукований у 1866 році. Це роман про сучасну Росії, яка пережила епоху найглибших соціальних зрушень і моральних потрясінь, роман про сучасне героя, разом у груди свою всі страждання, болю, рани часу. Вже на самому початку цього твору ми дізнаємося, що його головний герой – бідний студент Раскольников “спокусився” на якусь справу, що є “новий крок, новий власне слово”, що місяць тому у нього зародилася “мрія”, до здійснення якої він тепер близький. “Дивна думка накльовується
Розкольників приходить до думки про те, що в ім’я ідеї, во ім’я справедливості пролиття крові може бути виправданим, навіть необхідним. Відвідування баби-процентщіци
Холодно і неупереджено переказує Раскольников свою статтю Порфирію Петровичу. Але той розуміє: “У безсонні ночі і в нестямі вона замишлялася, з подиманіем і стуканьем серця, з ентузіазмом пригніченим”. Думка Раскольникова народжується як відповідь на дійсність. Вона розвивається під впливом обстановки, що оточувала головного героя роману і подібних до нього людей.
У романі приділено достатньо багато уваги опису цієї обстановки. Родіон Раскольников живе в “крихітної кімнатці”, що мала “самий жалюгідний вигляд зі своїми жовтенький, запорошеними і всюди відсталим шпалерами”. Ця кімната, довжиною у шість кроків, до того ж “до того низька, що ледь-ледь найвищій людині ставало в неї моторошно”. Розкольників живе в комірчині, “яка була схожа більше на шафу, ніж на квартиру”. Тому не дивно, що лежачи там годинами, він плекав у собі думку про вбивство. “А чи знаєш, що низькі стелі і тісні кімнати душу і розум тіснять!” – Говорить він Соні. Не випадково і Мармеладов у відчаї говорить, що окрім розпивочно йому нема куди піти. Адже він живе в повній убогості. Кімната десяти кроків завдовжки, в якій розкидано дитячу білизну, де стоять два стільці, обдертий диван, неукрашенний кухонний стіл та ліжко, відгороджена рваною простирадлом, – ось житло сім’ї Мармелад-вих.
Похмурий і сам Петербург. “… Духота, штовханина, всюди вапно, ліси, цегла, пил і… особлива річна сморід, настільки знайома кожному петербуржці” – так описує Достоєвський що панувала в місті атмосферу.
Раскольников не може змиритися з таким життям. Падлюка той, хто до всього звикає, все приймає, з усім упокорюється. А не падлюка – бунтар, що руйнує, що змітає все на своєму шляху. Це теж елемент теорії Раскольникова. Для незвичайного, “неслухняного” людини не існує перешкод. Тому він вважає за потрібне будь-що-будь зважитися хоч на що-небудь, або… смерть. Але Раскольников хоче “діяти, жити і любити!”
І все-таки не власна бідність, не нужда і страждання сестри і матері найбільше терзають Раскольникова. Його протест дійсно можна назвати соціальним, тому що в його основі – співпереживання горю сестри і матері, нещастя збезчещеної дівчинки, страждань Сонечки і всієї її сім’ї. Це протест проти безглуздості їх життя, злиднів, пороку, а також проти слабкості і недосконалості людини. Саме 8216тому прийняти цей світ рівносильно для Раскольникова відмови від життя. І єдиний вихід головний герой роману бачить у тому, щоб стати вище цього світу, його моралі, звичаїв, переступити загальновизнані моральні норми. Ідея Раскольнікова полягає в тому, щоб “зламати що треба, раз і назавжди”. Тому він і запитує себе: “Тварь я тремтяча або право маю? ..”
Здавалося б, досить логічна і добре вибудувана теорія. Але на практиці вона зазнає краху, приносячи муки, страждання і в кінці кінців каяття головному героєві роману. Тим самим Достоєвський говорить, що не може зло, нехай навіть по відношенню до марної старій, бути покладено в основу благодіяння. Покарання за скоєне виявляється не менш страшним, ніж сам злочин – що може бути страшніше страждань і мук Родіона Раскольникова, що усвідомив свою провину?
Проблеми, поставлені Ф. М. Достоєвським в “Злочин і кара”, гострі та актуальні в будь-який час. Соціальний протест у романі – це протест і Раскольникова, і самого письменника, який звинуватив суспільство, в якому стало можливо поява теорії надлюдини. І саме те, що Достоєвський викриває цю теорію, говорить нам, що суть протесту письменника інша (не збігається з думкою Раскольникова). Основною ідеєю роману, як мені здається, є те, що суспільство, побудоване на миттєву вигоду, на розподілі людей на “потрібних” і “непотрібних”, товариство, в якому люди звикають до страшного з гріхів – вбивства, не може бути моральною і ніколи люди не будуть відчувати себе щасливими в такому суспільстві.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)