Смішна невизначеність (про один прийом створення комічного)
Перші спроби розсмішити читача в російській художній літературі ставляться до XVIII – початку XIX в. Для цього письменники застосовували зіткнення високої й низької лексики, ненормативне вживання вульгаризмів персонажами, відтворювали ламане мовлення іноземців
Н. В. Гоголю належить першість у перекладі засобів і прийомів комічного на якісно новий рівень. Ці засоби сховані, вони зливаються із тлом оповідання
Багато прийомів створення комічного докладно описані в літературознавстві. Але язикові, точніше мовні, прийоми створення комічного
Ми покажемо, як Н. В. Гоголь одним з перших у російській літературі став використовувати для створення комічного ефекту одиниці невизначеної семантики. Це невизначені займенники (хто-небудь, дехто й т. п.), невизначені прислівники (десь, якось і т. п.), невизначені описові звороти (невідомо з якої причини, невідомо чому й т. п.). Правила побудови художнього тексту такі, що спочатку повинна йти одиниця невизначеної семантики, потім конкретизатор – конкретне ім’я іменник, конкретне позначення описуваної ситуації, назва причини, позначеної як
Якщо предмет мовлення або описувана ситуація, причина виникнення ситуації є певними, але автором мовлення вони нарочито представлені як невизначені, то виникає комічний ефект. Див., наприклад, слова оповідача про чоловіків Манилових: И досить часто, сидячи на дивані, раптом, зовсім невідомо з яких причин, один, залишивши свою трубку, і інша роботу, якщо тільки вона трималася в той час у руках, вони напечатлевали один одному такий млосний і довгий поцілунок, що в продовження його можна б легко викурити маленьку солом’яну сигарку. Словом, вони були, те, що говориться, щасливий (Н. Гоголь. Мертві душі ). Комічний ефект виникає тут завдяки невизначеному описовому звороту (невідомо з яких причин). Якщо його забрати з висловлення, у першій частині складного речення комічний ефект зникне. Невизначений описовий зворот ужитий великим письменником ненормативно, адже причини, по яких чоловіки цілують один одного, відомі, читач без праці може назвати: Манилови сентиментальні, прив’язані друг кдругу.
Див. також мовлення Ноздрева про Чичикове: – Так що ти, брат, так віддалився від усіх, ніде не буваєш? Звичайно, я знаю, що ти зайнятий іноді вченими предметами, любиш читати (вуж чому Ноздрев уклав, що герой наш займається вченими предметами й любить почитати, цього, зізнаємося, ми ніяк не можемо сказати, а Чичиков і того менш) (Н. Гоголь. Мертві душі).
Невизначеність причини в XIX в. передавалася описовими зворотами типу невідомо з якої причини; невідомо чому; невідомо для яких причин. Питальні прислівники причини й мети чому? і навіщо? і відповідно невизначені прислівники чомусь, навіщо-те сформувалися в російській літературній мові порівняно недавно. Дотепер уживаються й функціональні замінники цих займенникових прислівників по якийсь заподіяний з якоюсь метою3.
Див. приклади інших описових зворотів, що передають невизначену причину, які застосував Н. В. Гоголь для створення комічного ефекту:
Вікна в избенках були без стекол, інші були заткнуті ганчіркою або зипуном; балкончики під дахами з поруччям, невідомо для яких причин робляться в інших російських хатах, покосилися й почорніли навіть не мальовничо (“Мертві душі”); Якось у жаркій розмові, а може бути, трохи й випивши, Чичиков назвав іншого чиновника поповичем, а той, хоча дійсно був попович, невідомо чому образився жорстоко й відповів йому відразу сильно й незвичайно різко, саме от як: “Ні, брешеш, я статський радник, а не попович, а ти от так попович!” (“Мертві душі”).
Великий письменник продуктивно вживав описові звороти із семантикою невизначеної причини для опису певної ситуації. При цьому в художньому тексті виникає не тільки комічний ефект, але й підтекст. Подтекстовая інформація обумовлена саме ненормативним використанням обставинної невизначеності. Наприклад: [За оформлення мертвих душ Чичикову довелося заплатити саму малість.] Навіть голова дав наказ із пошлинних грошей взяти з його тільки половину, а інша, невідомо яким образом, віднесена була на рахунок якогось іншого прохача (“Мертві душі”). Фонові знання читача дозволяють зрозуміти, яким образом Чичикову вдалося заплатити незначне мито – незаконним
В XX в. замість описових зворотів обставинної невизначеності стали вживати невизначені прислівники чомусь, той^-те-отчий^-те. У російській художній літературі була продовжена традиція ненормативної вказівки на невизначену причину для створення комічного ефекту. Так, у М. Зощенко недорікуватий персонаж Борис Іванович замислюється над сенсом життя, міркує про те, що все случайно й перекручено: – Не в тім, Луша, справа, що попрут, – сказав Борис Іванович. – А в тім, що перекручено все. Випадок… Чомусь я, Луша, граю на трикутнику. І взагалі… Якщо гру скинути з життя, як же жити тоді? (“Страшна ніч”).
Наведений приклад містить пряме мовлення персонажа, тому поява невизначеного прислівника чомусь аномально. Адже персонаж говорить сам про себе, як же він не знає, чому грає на трикутнику? Неправильність уживання невизначеного прислівника чомусь виконує характерологическую функцію в наведеному уривку, іронічно характеризує наївну врочистість мовлення й убогість думки Бориса Івановича. Ненормативне застосування одиниці невизначеної семантики породжує комічний ефект. Однак таке вживання признаковой невизначеності носить у М. М. Зощенко епізодичний характер
М. А. Булгаков, продовжувач блискучої гоголівської іронії в російській літературі, зводить іронічне вживання признаковой невизначеності в прийом. У художнім мовленні М. А. Булгакова зустрічаємо цілий каскад стилістично відзначених чомусь. Різноманітні їхні функції в тексті. Подібно маячкам, світять вони текстовими сигналами
Булгаковські чомусь утворять найсильнішу зону впливу на читача: дослідники, розглядаючи творчість М. А. Булгакова, починають уживати цей невизначений прислівник. И. Л. Галинская пише: “Людина, безсумнівно, жорстокий, Понтій Пілат у той же час, на думку німецького історика, особистість піднесена, незвичайна. Вартий перед ним обвинувачуваний чомусь здається йому героєм. Язичник-Прокуратор навіть схильний уважати арештованого напівбогом, і єдине, що змушує його дати згоду на страту підсудного (по Міллерові), – страх перед доносом кесареві”4. Інший дослідник Творчості М. А. Булгакова, В. Я. Лакшин, описуючи епізод із прокуратором, зауважує: “Булгаков спокушає уяву читача лише однією мимохіть загубленою деталлю. Очікуючи в сутінках звістки про поховання Га-Ноцри, прокуратор починає раптом відчувати незрозумілий страх і чомусь здригається, глянувши на порожнє крісло, на спинці якого висить його плащ”5. Магнетичний вплив булгаковських чомусь проявляється не тільки в наукових, але й публіцистичних текстах. Наприклад: Наші зустрічі з артистом Тюза були повні зачарування й булгаковської багатозначності. Вони проходили завжди на кухні, під абажуром. Чомусь особливо пригадується зелений абажур (Волзька комуна. 2001.12.03).
(2 votes, average: 3.00 out of 5)