Слов’янське мистецтво

Слов’янське мистецтво репрезентоване декоративно-ужитковими виробами (гончарство, ткацтво, вишивка, прикраси), оздобленими орнаментами, які служили нашим пращурам за обереги. На місцях культових центрів (капищ) слов’яни встановлювали дерев’яні статуї богів (“ідолів”, “кумирів”). Після запровадження християнства ці зразки язичницької скульптури були майже повністю знищені. З тих, що збереглися, найвідомішим є так званий Збруцький ідол (Святовит) IX ст., знайдений неподалік річки Збруч на Тернопільщині. У ньому втілено релігійно-світоглядні

уявлення язичників. Статуя має вигляд чотиригранного стовпа (заввишки близько 3 м), на гранях якого викарбувані символічні зображення. Стовп розділений на три яруси, що символізують уявлення про три світи: вищий – небесний, середній – земний, нижній – підземний. На верхньому зображено язичницьких богів (зокрема, Перуна в образі воїна з шаблею), на середньому – фігурки чоловіків і жінок у ритуальному хороводі, на нижньому – бога, який стоїть навколішки й тримає землю (ймовірно, Велеса).

Унікальний досвід своєрідного калейдоскопа археологічних культур – вагомий здобуток першого

дохристиянського періоду в розвитку художньої культури України.

Наступний період знаменний об’єднанням східнослов’янських племен і утворенням могутньої й високо розвинутої Київської Держави. Мистецтво Київської Русі – одне з найвеличніших культурних явищ минулого, на художніх досягненнях якого зростала вся українська культура. Запровадження християнства долучило культуру Київської Русі до цінностей західної цивілізації. Разом із новим релігійним світоглядом русичі запозичили з Візантії й мистецькі традиції: особливості храмової архітектури, монументального і станкового живопису (фрески, мозаїки, ікони), книжкової мініатюри. Поступово образотворче мистецтво та архітектура набувають своєрідних рис.

Головними різновидами сакральної (культової) архітектури стали православні церкви та собори. Християнський храм був не лише архітектурною спорудою культового призначення, він мав глибокий символічний зміст, уособлював специфічну модель Всесвіту, де панують порядок і чітка ієрархія духовних сил, зосереджених навколо головної – Творця всього сущого. Згідно з візантійським каноном споруда в плані утворювала хрест, а її центральна частина увінчувалася куполом, навколо якого зазвичай розташовувалися інші – менші за розмірами. У центральній апс? ді містився вівтар – місце для богослужіння.

Небагато пам’яток мурованої архітектури та образотворчого мистецтва княжої доби збереглося в українських містах Києві, Чернігові, Переяславі, Володимирі-Волинському, Галичі. Найстаріші давньоруські архітектурні пам’ятки – величний п’ятиглавий Спаcо-Преображенський собор у Чернігові (1036 р.), храм Спаса на Берестові (початок ХІІ ст.).

До наших днів у спорудах княжої доби дійшов фресковий живопис – найпоширеніший вид монументального мистецтва Київської Русі. Найбільшу цінність становлять фрески Кирилівської церкви (ХІІ ст.) в Києві. Центральні частини храмів прикрашали вишукані мозаїки. Поєднання в одному ансамблі мозаїк і фресок – самобутнє явище художньої культури Київської Русі, невідоме Візантії. У створенні мозаїк Успенського собору Києво-Печерської лаври брав участь видатний живописець Алімпій (Алі-пій), який також уславився як іконописець.

Як свідчить літопис, перші ікони – зразки станкового живопису – привезли до Києва з Корсуня (Херсонеса Кримського) для Десятинної церкви, збудованої за часів князя Володимира (989-996 рр.). Пізніше ікони надходили переважно з Візантії. Проте ікон княжої доби, істинних шедеврів сакрального мистецтва, вціліло дуже мало. Більшість із них, на жаль, перебуває поза межами України в музеях Москви й Санкт-Петербурга. Найвідомішу – Володимирську ікону Божої Матері пензля візантійського майстра – було вивезено з резиденції київських князів у Вишгороді Андрієм Боголюбським під час одного з його варварських набігів на Київ.

Копіювання візантійських зразків дало змогу місцевим живописцям швидко засвоїти канони малювання ікон і на їх основі створити власну оригінальну школу іконопису. Ікони, виконані в київському стилі, нагадують мозаїки та фрески: вони мають вишуканий колорит зі складною символікою кольорів. У центрі – прекрасні, сповнені високої духовності образи Ісуса Христа, Богоматері, святих. Видовжені фігури на золотому тлі (символ царства небесного), лики з глибоким поглядом великих очей, німб навколо голови – все це мало викликати враження нереального, невагомого, неземного.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Слов’янське мистецтво