Складнощі долі (Роздуми про письменника)
Розглядаю зображення письменника на фото різних років і зважаю на одну деталь: він ніде, навіть на юнацьких фото, не зображений усміхненим. А його герої і сміються, і навіть регочуть до нестями. І читач, перечитуючи його твори, теж сміється. Ось як буває… Пригадується ще один сумний факт його біографії: він помер самотнім дідусем у маленькій кімнаті, самотнім і нікому не потрібним. От що таке доля. У таких випадках приходять сумні думки щодо долі письменника взагалі. Як ми любимо шанувати письменників після їх смерті! От саме після смерті, а
Як співставляти вивчення творів письменника з його особистістю? На мою думку, ми робимо велику помилку, коли на рівні хронологічної інформації оцінюємо того чи іншого письменника, і зовсім не звертаємо особливої уваги на те, як жилося йому, як велося, чи мав друзів, родичів. А якщо ні, то чому. От
У цьому сенсі життя Івана Семеновича Нечуя-Левицького є показовим.
Пригадуються його описи пейзажів з різних творів, зокрема з “Кайдашевої сім’ї”. Яка чутлива, ніжна й вразлива душа ховалася за цим суворим і неусміхненим виразом обличчя! Як тонко й талановито він міг помічати деталі в характерах своїх героїв! А вони ж такі різні. Наприклад, образ бунтівливого й благородного водночас Миколи Джері і дріб’язкових та зовсім позбавлених благородства Карпа чи старого Кайдаша. А таке проникливе описання внутрішнього світу жіночих персонажів як Нимидора з “Миколи Джері” чи Мотрі або Мелашки з “Каидашевої сім’ї”! Це ж такі реальні й такі несхожі образи, але як уміло це зробив письменник. Він жив там, серед своїх героїв, переживав усі складні й тяжкі події їхнього життя, а сам у реальному житті лишався самотнім.
Та все ж, на мою думку, він обрав єдино правильний шлях спілкування з навколишнім реальним світом на багато років уперед – це спілкування через свої твори, через своїх героїв, і, мабуть, не переймався тим, як і коли його оцінить прийдешнє покоління: він просто виконував свою місію.