Оповідання “Федько-халамидник” В. Винниченко написав десь у 30-літньому віці. Але назавжди залишив у своїх спогадах ті чарівні роки. Мав добру пам’ять, рано навчився читати, – сталося це непомітно для його рідних. Можливо, що першим “букварем” для цього були принесені братом Андрієм (робітником друкарні) афіші, з яких він, гравсь, вирізав літери, клеїв їх на стінку, питаючи у дорослих, що то за буква. Мити почав, ще будучи дитиною. Надзвичайно любив волю, рух, був гордим, незалежним у вчинках і рішеннях, правдолюбцем. Такий опис великою
мірою збігається з рисами головного героя його оповідання “Федько-халамидник”, для якого “спокій був його ворогом”. Федько тримає своїх ровесників “трохи в терорі”, то відбере в них паперового змія, щоб подражнити, то спокушає ризикованими забавами ніжного й смирного Толю, то б’єтся з кимось. Деякі подробиці, що стосуються Федькових звичок, трапляються і в снопі про Володимира Винниченка, – тим самим підтверджується їх достовірність! Федько сидить у себе на воротях, як “Соловей-Розбійник на дереві, і дивиться він усе любить або по кришах лазити, або на воротях сидіти…”
Малий
Володимир теж грав у Солов’я-Розбійника, наводячи “лад” на своїй вулиці. І автор оповідання, і його герой Федько приваблюють своєю гордою вдачею, великодушністю, готовністю в скрутну хвилину махнути рукою на себе заради товаришів, яких він “не любить видавати”. Або згадаймо, з якою гідністю приймає він тяжку батькову кару за свої “гріхи” у його характері й справді є щось неординарне. Читачів вражає його відчайдушність, зухвалий виклик загальноприйняті звичкам і звичаям. Може, за цими екстравагантними вчинками криється зворушлива людяність самого автора та його улюбленого героя – Федька-халамидника.
